Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
Минуло півгодини. Берра вже нудило від запаху проти-москітних спіралей. Тропічний піт заливав йому обличчя як вода з душу, а сорочка промокла до нитки. Стрельскі подав йому пластикову пляшку з теплою водою, Берр трішки з неї відпив і витер лоба вже промоклим наскрізь носовичком. «Варто цьому щуру передумати, — крутилося у Берра в голові, — і нас розірве на шматки». Стрельскі розправив схрещені ноги, щоб стало трохи зручніше сидіти. На колінах у нього лежав автоматичний пістолет на 45 набоїв АКП, а в алюмінієвій кобурі на нозі був револьвер.
— Ми сказали йому, що ти лікар, — ще раніше попередив Берра Стрельскі. — Я хотів представити тебе яко герцога, але Пат на таке не підписався.
Флінн підпалив ще одну спіраль, а потім, немов це було продовженням тієї ж операції, наставив свій пістолет-кулемет на двері, а сам безшумно відійшов убік. Берр узагалі не помітив, коли Стрельскі встиг поміняти своє місце, але озирнувшись, побачив, що той стоїть, притиснувшись до задньої стіни і з піднятим вверх дулом пістолета. Берр і кроку не зробив. Чемний пасажир сидить на своєму місці і тримає язика за зубами.
Двері відчинилися і червоне сонячне світло залило сарай. В одвірку з’явилася видовжена голова молодого хлопця, поплямлена слідами від гоління. «Дійсно вуха, як ракетки для пінг-понгу», — подумав Берр. Його наляканий погляд ковзнув по кожному з них, але найдовше затримався на постаті Берра. Потім голова зникла. Двері залишилися прочиненими. Почувся здавлений вигук: «Де?» чи «Вже?» і заспокійливий шепіт у відповідь. Двері відчинилися ще ширше і гнівна постать доктора Пола Апостола, він же Апо, він же Апетит, він же брат Майкл, з’явилася на порозі. У тій хвилі він скидався не так на покаянного грішника, як на дуже маленького генерала, який десь загубив свого коня. Усі незручності, які так дратували Берра дотепер, як рукою зняло. Неймовірність, навіть магічність моменту накрила Берра з головою. «Це той самий Апостол, — думав він, — який має прямий вихід на картелі. Це той самий Апостол, який перший доніс нам про Роуперові плани. Він разом з ним планує змови, ходить до нього в гості, плаває з ним на яхті, а на дозвіллі продає його в руки ворогів цілком і повністю».
— Знайомтесь, лікар з Англії, — урочисто мовив Флінн, вказуючи на Берра.
— Вітаю, лікарю. Як поживаєте, сер? — відповів Апостол тоном приниженої людини. — Нам тут дуже бракує справжньої цивілізованості. Я захоплююся вашою великою країною. Багато моїх предків належали до британської аристократії.
— А я думав, вони належали до банди грецьких аферистів, — сказав Стрельскі, у якого сам вигляд Апостола викликав вибух ворожості.
— Зі сторони матері, — відповів Апостол. — Моя мати з роду герцога Девонширського.
— Хто б міг подумати, — сказав Стрельскі.
Апостол його не слухав. Він звертався до Берра.
— Лікарю, я принципова людина. Впевнений, що, як британець, ви це оціните. Я також дитина Святої Діви Марії, яка має честь послуговуватися допомогою її легіонерів. Я нікого не засуджую. Просто даю поради, користуючись наданими мені фактами. Я даю гіпотетичні рекомендації, що ґрунтуються на моєму знанні закону. А потім я зникаю.
Спека, сморід, цокіт цикад — усе забулося. Настав час братися до роботи. Подібні розмови постійно відбувалися у конспіративних квартирах по всьому світу. Це була звичайна щоденна робота пересічного керівника агента розвідки, який вислуховує звіт свого підопічного після того, як той повернувся з завдання: Флінн розмовляв з типовим сильним акцентом ірландського копа, Апостол — з різкою чіткістю адвоката в залі суду. «А він схуд», — подумав Берр, пригадуючи лице, яке він бачив на фотографії: тепер риси обличчя загострися, очі запали.
Стрельскі взяв до рук пістолет-кулемет і зумисно повернувся до Апостола спиною: його сектором вогню були прочинені двері і злітно-посадкова смуга. Лукан напружено сидів поруч зі своїм грішником, нахиливши голову і піднявши брови. На ньому були сині джинси, а от Апостол одягнувся так, немов готувався бути розстріляним: у білу сорочку на довгий рукав і чорні ситцеві штани, а з шиї звисав золотий ланцюжок з іконкою, на якій була зображена
Діва Марія з піднесеними догори руками. Його чорна хвиляста перука, злегка перекошена, була явно для нього завелика. Берру спало на думку, що він помилково схопив не ту.
Флінн проходився списком питань керівника агента розвідки: Яке ти використовував прикриття, щоб приїхати на цю зустріч? Хтось бачив тебе, коли ти виїжджав з міста? Скільки у нас часу? Де і коли зустрінемося наступного разу? Що там з тією Анетт з офісу, яка, як ти розповідав, їздила за тобою назирці?
Тут Апостол зиркнув на отця Лукана, який, як і раніше, сидів непорушно, втупившись удалечінь.
— Я пригадую проблему, на яку ви посилаєтеся, і вона цілком вирішена, — сказав Апостол.
— Як? — спитав Флінн.
— Ця жінка проявляла до мене інтерес особистого характеру. Я заохочував її приєднатися до нашої молитовної групи, але вона неправильно зрозуміла мої наміри. Вона вибачилася і я прийняв її вибачення.
Чаша терпіння отця Лукана переповнилася.
— Майкле, це не зовсім достовірне викладення подій, — строго сказав він, забираючи руку, якою підпирав щоку, щоб не заважала йому говорити. — Патріку, Майкл наставив їй роги. Спочатку він трахав Анетт, а потім переключився на її співмешканку. Анетт щось запідозрила і вирішила перевірити. Воістину, нічого нового під сонцем.
— Перейдімо до обговорення наступного питання, якщо ваша ласка, — зірвався Апостол.
Флінн поклав на стіл два кишенькових диктофони і увімкнув їх.
— Майкле, «Чорні яструби» все ще в грі? — поцікавився Флінн.
— Патрику, цього питання я не чув, — відповів Апостол.
— А я чув, —
