Гелтер Скелтер - Олександр Завара
Шукаючи навмання хоч якийсь натяк, Мафін, однак, раптом виявив усе, що йому було треба.
Середньовічні містики стверджували: найстрашнішу загрозу дзеркала становлять під час поховальних обрядів, тому традиція завішувати їх, якщо в хаті покійник, досі живе. Про це знають усі, цього ритуалу несвідомо додержуються як жителі закарпатських сіл, так і мешканці мегаполісів, чиї квартири оздоблені найсучаснішою технікою. Тож вимога закривати люстро міцно пов’язана з уявленнями про коридор, що веде до потойбіччя. Мовляв, що ближче смерть, то ширше відчиняються двері з іншого боку. Але якщо звичайна людина, якій ще жити й жити, побачить власне відображення в тому коридорі, вона ризикує назавжди залишити в ньому душу. І та душа, не маючи змоги вирватися на волю, скнітиме в замкненому просторі. Із часом світло в ній згасне, і вона перетвориться на лиху примару, керовану силами пітьми, що діятиме відповідно до своєї демонічної природи, насолоджуючись злом. Саме з цієї причини люди чи не на всіх континентах завжди боялися привидів, бо серед тих, хто помер, але залишився в світі живих, добрих істот взагалі не існує.
Зваживши на це, Мафін одразу ж схопився за гоголівську повість та легенду, і в обох на нього чекали неабиякі сюрпризи.
«Вій» вразив його таким пасажем:
«Уся долівка була вкрита червоною китайкою. На покуті, під образами, на високім столі лежало тіло покійної на покрові з синього оксамиту, прикрашеному золотою торочкою й китицями. Високі восковії свічі, калиною перевиті, горіли в ногах і в головах, світячи своїм кволим проти білого дня світлом. Лице покійної заступив йому нерозрядний батько, сівши проти неї спиною до дверей».
Померла Панночка лежала в хаті. А трохи далі:
«Філозоф, почувши таке, прожогом метнувся до кухні, де він бачив примазаний до стіни, загиджений мухами, трикутний шматочок люстерка, біля якого були понатикувані любисток, барвінок і навіть віночок з нагідок, усе призначене на оздобу чепурливої моргухи. Жахнувся він, побачивши, яку правду вона сказала: чуприна йому справді наполовину пересіялася сивиною».
З написаного випливало, що слуги з якоїсь причини залишили люстро в хаті неприкритим. Можливо, ніхто спочатку й не думав про смерть, хоча та вже чатувала на порозі. А може, забули про нього або просто не звернули уваги. Але факт залишається фактом: його не завісили навіть ганчіркою!
У легенді про це, на жаль, ані слова, але там було дещо інше:
«А потім баби то тут то там почали казати, буцімто Панночка в люстерках їм ввижатися стала».
Замислившись над прочитаним, Мафін дійшов висновку: незадовго до скону Панночка все ж таки глянула в дзеркальце. Відповідно давнім переказам, її душа залишила тіло й зробилася полонянкою коридора між світами. І якщо спочатку та полонянка здавалася доброю, то згодом стала лихою і почала мститися людям. Можливо, саме за те, що вважали її відьмою, хтозна.
Винайденому Мафін повірив, і відтоді нагальним стало запитання: чи повірять у це інші?
Мають повірити, бо це очевидно.
Тепер все було позаду. І хай не всі висловили згоду з почутим, на його боці були факти. Тож наразі у них лише одна справа: пошуки рештків дівчини й заспокоєння поторочі.
Знову взявшись за навушники, Мафін кинув погляд на свого сусіда. Той останнім часом поводився так, ніби йому до шмиги все, що тут коїлося. Певною мірою, воно й не дивно, адже Макс, на своє щастя, не встиг висловити бажання. Однак, зважаючи на драматичний, ба навіть містичний перебіг подій, Макс, на його думку, мав би приділити їм більше уваги. Хоча б як любитель кіношних і літературних «жахастиків».
Усе це не могло залишити хлопця байдужим. Проте залишало. От вам і ще одне питання: чому?
31
МАКС. ЕЛЕМЕНТАЛ
«Інколи ніщо не завдає людині стільки болю, як будинок, у якому вона виросла»,– подумав Макс, згадуючи недавні відвідини рідної «хати з химерами».
Той дім був геть просякнутий загадками. І що більше хлопець про них думав, то сильніше його мучили ті питання, на які мати не наважувалася відповісти.
Усе, що стосувалося його батька, їхньої втечі з іншого села й розлучення, завжди було табу. Так, він іноді цікавився тими забороненими речами, але мати здебільшого ухилялася від таких розмов. Або просто мовчала, або ніби знічев’я змінювала тему. Тому за всі ці роки Макс так і не почув хоч чогось, що могло пролити трохи світла на постать батька і його долю. Пізніше всі спроби зачепити цю тему наштовхувалися на гостре і категоричне материне «ні». Макс плутався в припущеннях, вишукував, наполягав знов і знов, але результати все одно були заперечними. Відомі йому змалку речі: батьків алкоголізм, відсутність уваги, якісь таємні справи – і це все.
Та, як відомо, вода каміння точить, і зрештою в матері щось надломилося: вона наважилася-таки розкрити карти, поставити остаточну крапку в справі, що муляла Максові бозна з яких часів.
І зараз, поринаючи в спогади про почуте від неї кілька років тому, він почувався чимось на кшталт напівбожества, якому цілком байдужі проблеми, що ними переймаються земні істоти. Слова матері спричинили в ньому вибух, і наслідком, як часто буває після катастрофи, став Максів внутрішній світ, поділений на дві частини – «до» та «після». І хоча зовні в хлопцеві майже нічого не змінилося – хіба що відпустив більш довге волосся, щетина стала трохи густішою, а погляд гострішим,– його особистість зазнала докорінних перетворень, і загалом вони йому припали до смаку.
Отже, зараз Макс валявся на ліжку, звично покусуючи кісточки пальців та ганяючи по колу спогади про дитинство й марні спроби стати своїм серед приятелів. Окрім цього він неуважно гортав улюблений роман і скоса спостерігав за Мафіном – після розмови з усіма учасниками експерименту із дзеркалом, що й досі уціліли, його сусіда по кімнаті відверто відпустило.
Макс, до речі, трохи здивувався через те, як швидко той розкрутив історію про Панночку. Але, якщо замислитися, у цьому не було нічого дивного. Остап Сікорський – природжений історик. Шукати, розкопувати, доводити – його призначення. Він сам обрав цей шлях і, цілком можливо, був одним із небагатьох, кому дійсно пощастило знайти своє справжнє «я» ще до вступу в університет. Зазвичай це відбувається значно пізніше,
