Українська література » » Гелтер Скелтер - Олександр Завара

Гелтер Скелтер - Олександр Завара

---
Читаємо онлайн Гелтер Скелтер - Олександр Завара
хоч і не досить вичерпні, але все ж таки більш-менш конкретні координати:

«Тим часом скрізь пішла чутка, ніби дочка одного з найбагатших сотників, що жив на хуторі за п’ятдесят верстов од Києва…»

Якщо вірити Гоголю, хутір, де жила Панночка, розташовувався в радіусі п’ятдесяти-п’ятдесяти п’яти кілометрів від столиці. Площа чимала, але треба було врахувати, що за останні півтора століття місто значно збільшилося в розмірах, тож і радіус пошуків зменшився.

Письменник навіть додав уточнення:

«Він став на ноги і глянув їй в очі: світанок розгорявся, і здалеку блищали золоті бані київських церков».

Це сцена з першої частини «Вія», коли Хома побив відьму. Судячи з опису, це сталося десь неподалік тодішнього передмістя, а отже, пошук треба починати з того боку Києва, де були або й досі стоять тогочасні церкви, а потім рухатися далі й далі від міста. У повісті також виявилися деякі прикмети, за якими можна було впізнати саме ту місцевість, де жили сотник із Панночкою:

«Все село стояло на широкім та рівнім схилі. З півночі все закривала крута гора і підніжжям своїм кінчалася біля самого двору. Як глянути на неї знизу, вона здавалася ще крутіша, і на високому її вершку де-не-де стирчало покошлане бадилля сухого бур’яну і чорніло проти ясного неба. Вся гола, глиняста, скрізь розрита дощовими водориями та поточинами, вона навівала смуток… З верхогір’я вилася по всій горі дорога і, спавши вниз, проходила повз двір до села… Філозоф стояв на високому серед двору місці, і коли повернувся та глянув у другий бік, перед ним розстелився зовсім інший краєвид. Село разом зі схилом гори скочувалося до рівнини. Неоглядні луки розгорталися в далеку просторінь; ясна їхня зелень дедалі темнішала, і видно було, як синіли в далечині села, хоч було до них не менше двадцяти верстов. Праворуч від лук тягнулися гори, і ледве помітною здаля смугою горів і темнів Дніпро».

Вивчивши цей фрагмент, Остап за допомогою Google Maps пройшовся Київщиною вздовж і впоперек. Міста, села, величний Дніпро. Йому відкрилося павутиння доріг, що поєднувало безліч населених пунктів, про існування яких він досі не мав жодного уявлення. Однак на те, щоб відшукати потрібний напрям, йому знадобилося не більше десяти хвилин.

«Як люди раніше обходилися без Інтернету?» – тільки й подумав він.

Скориставшись пошуковиком, Остап відразу ж виявив кілька сіл, що за більшістю ознак здавалися підхожими. І навіть не здивувався, що одне з них так і називалося – Сотникове. Навпаки, це відкриття ще більше переконало хлопця в правильності його міркувань. Тож починати треба саме з нього, з цього Сотникового, де, напевне, заховане їхнє спасіння.

34

У ДОРОЗІ

Орендований Савицьким джип «Гранд Черокі» впевнено долав відстані між містечками й селами. Не сказати, щоб Алекс добре знався на автівках, але його знань вистачило, щоб обрати малопомітний сірий джип з коробкою-автоматом, посиленою охоронною системою, навігатором і – що найважливіше – кондиціонером. Пробіг цього підтоптаного монстра вже перевалив за двісті тисяч кілометрів, однак на потужність двигуна це не вплинуло. Працівники компанії з прокату, вочевидь, непогано доглядали за своїм майном.

Щоб не марнувати часу на придорожні магазини й кафетерії, із собою взяли все необхідне. Алекс впевнено вів джип, поруч із ним умостився Остап, а Дара з Максом розкошували на комфортному задньому сидінні.

Виїхавши ранком із Чернівців, першу сотню кілометрів вони переважно мовчали. Причиною цієї неговіркості була, скоріш за все, неспокійна ніч. Хоч про це ніхто не згадував, але напередодні нормально заснути нікому з них не вдалося. Кожен нервував, міркував, щось планував і питав себе, що саме чекає попереду і яким чином воно вплине на його власне життя. Ситуація змінилася тільки тоді, коли позаду залишився Кам’янець-Подільський. Мабуть, свіжість ранку трохи підбадьорила мандрівників або вони все ж таки дійшли висновку про успіх запланованого, але в їхніх голосах нарешті забриніла сяка-така впевненість. У якийсь момент її вистачило навіть на те, щоб повернутися до розмови про заборонене.

– Я колись бачила досить цікавий документальний фільм про потойбіччя,– промовила Дара, роздивляючись довколишні пейзажі.– Там ішла дискусія щодо існування паралельних світів, і більшість науковців сходилися на тому, що вони реально існують. Як і портали, що мають вести до них…

Дівчина відірвалася від вікна й подивилася на супутників. Ті ніби не чули – ані пари з вуст.

– Також там розповідалося, що мешканці тих реальностей іноді намагаються встановити контакт із нами, але ми їх зазвичай ігноруємо… А ще мова йшла про дзеркала як можливі ворота до інших світів… Шкода, що раніше я не звертала жодної уваги на такі речі.

Дарина замовкла, щось згадавши.

– А ти що скажеш? – спитав Остап, глянувши у дзеркало заднього огляду на Макса.

Але той так само, як і Дара досі, роздивлявся краєвиди й тримав рота на замку.

– Ти взагалі дивний якийсь став,– вів далі Остап.– Поводишся так, ніби все це тебе не дуже обходить. Ні риба ні м’ясо. Але…

– А хіба ж він не завжди таким був? – втрутився в розмову Алекс, не відриваючи погляду від дороги.– Недарма ж його лузером вважають… Удень дивак диваком, невдаха невдахою. А вночі, між іншим, може, котів та собак ріже чи вішає. Ще й кінчає від цього гейзером…

– Ти коли-небудь вгамуєшся чи ні? – обурилася Дара.

Макс промовчав – тільки зиркнув на Алекса з Остапом. У цьому швидкому погляді просвічувала зневажливість.

– Годі цього дитинства! – продовжувала Дара, звертаючись до Савицького.– Ти як пес на перелазі – гавкати гавкаєш, тільки нічого це не міняє. Заспокойся і прийми як факт: ми всі в одному човні, у нас спільна біда. Тож вгамуйся й зосередься на дорозі.

– Бачу, ти надто язикатою стала,– огризнувся Алекс.

– Я багато думав про те, що сталося,– проказав Остап, наче не помітивши сутички.– Ми ж сучасні люди, хіба ні? Тому не можемо відкидати існування будь-яких наукових теорій, філософських або релігійних течій, що стверджують можливість існування паралельних світів…

Він глянув на Алекса, потім на Дару з Максом. Ті дивилися кожен у своє вікно.

– Думаю, Дара має рацію,– вів далі Остап.– Навіть квантова фізика досліджує речі, що їх звичайні люди вважають вигадками. Я маю на увазі, наприклад, одночасне перебування частинок у двох місцях. Чому б і речам або живим істотам не долати таким чином простір і час? Існує також доволі цікава «теорія мембран». Її суть полягає в тому, що у Всесвіті існує нескінченна кількість світів.

Відгуки про книгу Гелтер Скелтер - Олександр Завара (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: