За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
– Ви певно тоді перебрали і випадково це зробили, так? – намагалась цьому знайти пояснення Естеса. – Ви ж можете відмовитись? Сказати, що то була помилка.
– Ні. І відмовитись не вийде, не тоді, коли це ерцгерцог.
Очі Ессі набрались слізьми і почала тремтіти нижня губа.
– Я подумала, що так буде ліпше для тебе, доню…
– Не кличте мене більше так… – злісно прошипіла дівчина. Вона дивилась на цю жінку і більше не впізнавала у ній того прекрасного янгола, що оберігав і любив, мов рідну дитину. – Ви мені не мати. Ви знищили мене! Зрадили! Не хочу вас більше знати!
Як же ранили ці слова Оліс, але вона не злилась за них на Ессі. Сподівалась, що з часом вона заспокоїться, може закохається в того чоловіка і буде потім навіть вдячна. Жінка щиро вірила, що зробила для дівчини краще, тепер вона стане ерцгерцогинею, буде жити у найбільшому герцогстві і зможе піклуватись про набагато більше людей, ніж є у їх графстві. Адже віконтеса завжди цього прагнула! Її так виховали.
– Ессі не кажи так, будь ласка… – ледь вимовила жінка, бо від нервувань втратила голос.
– Йдіть геть.
У очах справжня люта ненависть.
Оліс повільно встала і на ватяних ногах пішла до виходу, тримаючись за серце і ковтаючи сльози. Щойно двері за її спиною зачинились Ессі почала задихатись, сльози покотились рікою по її блідому обличчі. Її всю трусило і кидало. Вона не вірила в те, що зараз відбувається.
Ще вчора вона була абсолютно щасливою, а після танцю з Рендаром усе почало котитись у прірву. Дівчину накрила така істерика, якої ще ніколи не було. Прийшла Мар’єн, побачила Ессі і боялась, що в сестри почався якийсь напад, бо та не могла у своєму стані щось пояснити. Покликала Ості, той у свою чергу покликав лікаря і дівчині дали якесь чудодійне снодійне. Їй стало так спокійно, що вона мріяла вже й ніколи не прокидатись.
– Що ж з нею трапилось? – Ості нервово стискав плечі коханої, яка сиділа поруч з Естесою на ліжку і тримала її за холодну руку.
– Уявлення не маю… – сльоза скотилась з закручених вій.
– Ти знайшла Оліс? Вона знає?
– Ні, ніби крізь землю провалилась.
– Я піду пошукаю, а ти поки побудь з нею, – поцілував її у маківку і вийшов з кімнати юнак.
