За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

– Пробач мені-

– Я це вже чула. Якщо ти нічого нового не придумав, то нам варто завершити цю розмову.

– Я хочу, аби ти спершу мене вислухала, тоді я тебе більше не потурбую, – але навіть не дивлячись на нервування і невпевненість його голос залишався рівним і твердим.

На її обличчі жодних емоцій. Вона ніби закам’яніла.

– Слухаю.

– Я хочу розповісти тобі про те, що я відчував усе своє життя. Мені було дев’ять, я тільки-но залишився без батька. Було дуже тяжко. І одного дня моя матір сказала, що в мене буде новий тато і навіть маленька сестричка. Я тоді запитав її чи любитиме вона мене, не дивлячись ні на що. Вона дала обіцянку, що любитиме завжди… І коли ми приїхали сюди, то вона весь свій час почала приділяти тобі. Звісно ти була маленька і це було необхідно, але я цього не розумів, бо теж був ще дитиною. Зрадженою і ображеною… Я зненавидів тебе. Ревнував свою рідну матір. Я почав віддалятись від неї. Коли я побачив того листа, подумав, що то мій шанс знову стати улюбленим сином. Але ж вона так побивалась за тобою… Взагалі забула про моє існування, що лише підливало масло у вогонь. Знову з’явилась ти. Я скажу чесно – я був розчарований… – Ессі це слухала і їй було сумно за те, що вона не помічала яким же самотнім був Рендар увесь цей час. А ще вона була розчарована в Оліс, яка так просто забула про свою єдину дитину. Звісно дівчину ранило те, що він казав саме про неї, від останнього вона аж відчула маленький прилив люті, але: – Проте більше я відчув полегшення. Моя мати заспокоїлась, та і я зрозумів, що чомусь, несподівано для себе, хвилювався за тебе. Для мене це було дуже дивно і це лякало мене. Я тоді напився, думав спалити листа і може забути про це все, але його знайшла матір, я закипів і наговорив їй зайвого. А потім я дав їй обіцянку, яка все докорінно змінила. Я завжди почувався зайвим, але відчув себе потрібним. Відчув, що таке справжня родина, – він задумався на мить, – я ще до кінця не розібрався в собі, але мені здається, що я зміг полюбити вас із Мар’єн. Це, мабуть, звучить дивно… – хлопець хмикнув і усміхнувся, але вже наступної миті застиг, бо до нього підійшла Ессі і міцно обійняла. Він навіть не знав як поводитись у такій ситуації.

– То ти більше не сердишся? – обережно запитав юнак. Він навіть рухатись боявся.

– Ні… І я хочу, аби ти не сердився на мене за те, що не помічала того, що тобі потрібна родина.

– Тепер це все позаду. Тож мир?

– Мир, – усміхнулась дівчина і відійшла на крок. – Заходьте, я знаю, що ви слухали!

Звісно дівчина вгадала. Усередину зайшла Оліс і підійшла до сина.

– Ще раз пробач, синку, я дуже завинила перед тобою, – вона приклала руку до його щетинистого обличчя, він накрив її своєю долонею, тепло посміхаючись.

– Мамо, годі, це все в минулому. Уже все вирішено, – він вирішив поставити крапку.

– Я пропоную накрити стіл у саду і відсвяткувати воз’єднання родини! – подала просто прекрасну ідею Мар’єн.

– Тоді чого чекаємо?!