За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Він дав їй гучного ляпаса, люди аж розступились, аби легше було спостерігати за виставою.

– Тепер ти будеш знати своє місце, лярво! – грізно примовляв і тягнув її до виходу з зали. Збоченець теж не відставав, поправляючи постійно матню. За ними йшов ще один, який увесь час мовчав. Усі інші залишились там і реготали. Дівчина боялась того покарання, яке для неї обрали. Рука горіла вогнем у тому місці, де той вилупок її стискав своїми лещатами.

– Що відбувається?! – позаду них почувся розгніваний голос. Виродки стали, розвернулись і вклонились, коли побачили чоловіка, що був увесь у чорному.  Нетиповий одяг для тих, хто прийшов сюди веселитись. Вони його впізнали навіть з маскою на обличчі, а от Ессі – ні. Вона лиш сподівалась, що її хоч хто-небудь врятує, байдуже хто.

– Відпустіть її! Негайно! – гаркнув незнайомець.

– Але ж вона зрадниця! Її треба покарати, Ваш- – намагався виправдовуватись садист.

– Це наказ! – у голосі сталь, в очах вогонь.

Цей шмат лайна все ж відпустив руку дівчини і вона одразу сховалась за спину свого рятівника. Вони тільки хотіли щось сказати, але той просто розвернувся і пішов. Ессі побігла за ним, але перед цим все одно стрельнула переможним поглядом і єхидною посмішкою в ту купку сміття.

– Зачекайте, мілорде! Як я можу вам віддячити?! – її ноги плутались у спідницях, поки вона намагалась встигнути за чоловіком у чорному. Знову заграла музика.

– Може танець? – він різко встав і розвернувся, а Ессі ледь не налетіла на нього. Чоловік вклонився та подав їй руку.

– Залюбки! – усміхнулась білявка, вклала свої пальчики в його теплу долоню і він повів їх до інших пар. Поклавши руку на її талію, а вона – на його плече, вони почали кружляти залою.

–  Чим ви їх так розcердили? – чоловік зацікавлено поглянув на неї своїми кавовими очима. Дівчина зам’ялась і відвела погляд. – Я думаю я заслужив на пояснення.

– Я побажала їм смерті… – вона посоромилась цього, адже як леді може бути такою жорстокою? Його брови на секунду вражено взлетіли вгору, але цього не було видно за маскою.

– Для цього була причина?

– Вони раділи тому, що шпигунів, яких нещодавно спіймали, вивісять на головній площі столиці, як трофеї! – кров закипала лише від однієї думки. – Як вони сміють сміятись зі смерті людей! Вони точно не від хорошого життя обрали опір! Я жалкую, що ці бідні люди не довели свою справу до кінця! – вона забула про настороги Сааля про те, що варто тримати рот на замку. Алкоголь, як завжди, зробив свою справу і добряче розв’язав їй язика. Їй раптом сильно захотілось тріснути себе чимось важким.

– Вам краще про це більше нікому не казати. Заради вашої ж безпеки, – він нахмурився. Танець завершився, навкруги пролунали оплески і дівчина зробила реверанс, а чоловік вклонився. – Дякую за танець, міледі.

– Навзаєм, мілорд- – її перебили.

– Увага! Його Милість, Касін Гефаль, володар землі Екзастес! – прогорланив на всю залу церемоніймейстер, що з’явився нізвідки.

– Шановні гості! – почувся з балкону хриплий голос старого герцога, що святково тримав у руці келих ігристого вина. Під боком в нього стояла чарівна господиня будинку. – Через кілька хвилин настане новий рік! Прошу вас взяти по келиху, буде виголошено тост!

– Я певно піду знайду родину. Гарного вечора, мілорде. І ще раз дякую за захист, – тихо сказала Естеса і присіла в реверансі. Чоловік простягнув їй руку, вона вклала свою і він ніжно поцілував її пальчики, не розриваючи зоровий контакт.

– Вам також гарного вечора, міледі, – і зник у натовпі, що бігав туди-сюди між столиками з дорогим і вишуканим пійлом. Вони не знайомились, не обіцяли одне одному ще раз зустрітись. Саме так прийнято поводитись на місцевих маскарадах.

Естеса взяла келих і пішла туди, де ще на початку святкувань зникли Хельма та Оліс, що була якоюсь надто вже тихою та нервовою. Поруч стояв насуплений Рендар.

«Як це в його стилі – дутись через свою ж провину! Бісить!» – пролунало в голові у віконтеси.

До них прибігли захекані Мар’єн та Остіс. Вигляд у чорнявки був дуже дивний і Ессі зрозуміла, що схоже треба провести профілактичну бесіду з її кузеном. Та і з Мар’єн теж. Обидва отримають на горіхи!

– Ось і всі зібрались! Чудово! – як дитина раділа Хельма. – Нарешті відсвяткуємо цей день разом! До речі, любі мої, мені так приємно, що ви одягли мої подарунки! Це так чудово, – жіночка показово стерла невидиму сльозинку з щоки.

– Вони просто неймовірні, ми вам дуже вдячні! – озвалась Мар’єн.

– О! Він іде! – мати Остіса вказала на Касіна, що якраз знову підходив до краю балкону.

– Шановні гості, дорогі друзі! Настав час підняти келихи за новий рік! Я бажаю, аби ми залишили все те, що нас робить нещасливими позаду! Аби жили так, як того бажає наше серце! Нехай же цей рік буде повним достатку та кохання, і нехай наші землі будуть ще більш плодовиті! І звісно нарешті ми перемогли недруга, що безжально забирає життя наших найкращих синів! Нехай же здійснюються ваші заповітні мрії! З новим роком!

Зала загуділа від вигуків та оплесків. Час перевалив за північ, настав новий рік. Якщо до цього грали більш спокійні пісні, то тепер вони спонукали веселеньку знать до запальних танців. Усюди сміх, стукіт підборів та шарудіння тканин. Люди пішли у відрив.