За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
Ця парочка ледь змогла закінчити танець. Коли вони торкались одне одного, то іскри сипались. Той «танець» вже був на межі того, аби хтось з натовпу тикнув пальцем і закричав: «СКАНДАЛ!»
Вони швидко прошмигнули з зали наверх, прямо в покої Ості. Одяг злетів умить, хоча сукна Мар’єн мала стільки деталей, що пішла вічність, аби її вдягнути. Мало піти приблизно ж стільки, аби її зняти. Та для Остіса зараз не було жодних перешкод. І дівчина цьому раділа, бо нестерпне бажання зводило її з розуму. Руки трусяться. У думках лише хіть. Їй хотілось швидше. Наполегливіше.
Юнак, мабуть, читав її думки. Сьогодні вже не було тої ніжності, як перші рази. Вони скучили, тому відчували лише голод.
Коханці жорстко впивались у вуста одне одного! Не поцілунки, а справжня боротьба – хто кого першим доведе до божевілля. Сьогодні їм не треба було стримувати ні своєї пристрасті, ні гучних стогонів повних задоволення.
До тями прийти було тяжко. Навіть віддихатись не мали можливості, бо все не розмикали поцілунків.
– Треба йти… – прошепотіла тремтячим голосом Мар’єн. Юнак не звернув уваги. Він далі вкривав її тіло поцілунками і пестив, налаштовуючи дівчину на продовження. – Ості… Ості, зупинись… Уже час йти…
– Ми ж тільки прийшли… Ще рано… – прохрипів він і не відірвався від свого заняття.
Мар’єн теж вважала, що зарано і замало. Але чисто з цікавості вона потягнулась до кольорового камзолу юнака, що був покинутий на краю ліжка, і дістала звідти кишеньковий годинник.
– Ості! Через пів години Новий Рік!
– Тоді в нас є ще двадцять хвилин, – хитро усміхнувся хлопець.
– Мені треба вдягтись! Я тоді це все натягувала хвилин сорок! – вона скотилась з ліжка і почала бігати по кімнаті, збирати усі частини наряду. – О, боги! – дівчина себе у дзеркалі побачила: – Я ж на відьму схожа! Ти певно весь мій макіяж злизав! А зачіска! Мені кінець! А ти чого посміхаєшся?! Допомагай! Це ти таке наробив!
– Гаразд, гаразд… Ех, і нащо тобі той одяг? – почав хлопець збирати решту її речей без особливого ентузіазму. – Тобі без нього кращ- Ай! – це в нього прилетіла подушка. – Звички в тебе не змінюються!
– Сам напросився! Активніше, активніше! – примовляла чорнявка і накидала всі ті сотні шарів одягу на себе. Коли з сукнею було покінчено, вона поправила вщент знищену зачіску, скаже, що просто голова розболілась, і довелось її послабити. Ще добре, що в неї в ридикюлі були ті блискітки, якими було вкрите її обличчя і фарба для губ. Вона оглянулась на себе в дзеркало і їй здавалось, що вона ніби знову стала схожа на цивілізовану людину. Поруч став Ості і приобійняв її, взявши руку.
– Ми так чудово виглядаємо разом…Скоріше б настав той день, коли я зможу назвати тебе своєю дружиною…
– Я розумію… Час, проведений без тебе, просто нестерпний…
Їх вуста знову злились у, на цей раз, ніжному поцілунку.
