Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна
— Зачекай! — він роззирнувся, шукаючи поглядом підходящу річ, аби відкрити один із тих ящиків. — Я мушу подивитися, що у них!
Сибілла безпомічно розвела руками, а він у сусідньому кутку угледів старі стільці з відламаними ніжками, які сюди знесли згори, із зали.
Діючи такою дерев’яною ніжкою стільця як важелем він, напевно, зумів би відчинити кришку ящика і зазирнути всередину!
Зробити це виявилося важче, ніж він гадав. Швед напружився і натиснув сильніше. Одна із дощок піддалася, тріснувши якраз посередині. Марко відкинув її убік. Зламав ще одну, а далі обережно зсередини відкрив кришку.
Вміст ящика був прикритий темною пеленою, прикрашеною такою ж емблемою. А під нею — ретельно загорнуті у м’яку тканину книги…
Марко підніс до очей важкий фоліант. Тут були старовинні книги, написані русинською, себто давнішньою українською мовою. Такою розмовляли козаки…
Мабуть, і його славний предок, Марко Вишневецький, про якого пошепки йому розповідав у дитинстві тато…
«Учительське Євангеліє» Транквіліона-Ставровецького, «Катихізис» Лаврентія Зизанія-Тустанського, «Остромирове Євангеліє», переписи й історичні книги українською мовою… Десятки книг!
Марко з подивом перегортав пожовклі сторінки, намагаючись зрозуміти значення своєї знахідки.
Взявся відкривати наступний ящик… і остовпів від подиву! Таке йому уже довелося побачити одного разу… у кам’яному сховку турецької криниці під Тарнорудою.
Ніколи не думав, що доведеться знову відчути у грудях той трепет… Знову відчути себе графом Монте-Крісто, що вдруге потрапив у таємну печеру, наповнену незліченними скарбами! О, таке відчути знову… побачити, торкнутися руками… Та він справді щасливець!
Те, що відкрилося під темною пеленою другого ящика, було ретельно загорнутими у тканину важкими чашами, майстерно прикрашеними дивовижними рослинними орнаментами та зображеннями чудернацької звірини; пекторалі і чеканні браслети, різьблені руків’я старовинних мечів… Потьмяніле від часу сколотське золото із древніх курганів! Ось що то було!
Третій ящик піддався легко… У ньому знаходилися згортки різноманітних розмірів…
Незважаючи на протести Сибілли, він розгорнув один із них і мало не впустив від несподіванки… У його руках був посірілий від часу людський череп. У дірках-очницях зяяла порожнеча…
В іншому згортку були кістки — мабуть, стегнові… У ще одному — кілька залишків поламаних ребер…
«Прахъ кн…я Вс…да……го, Чернигову изъяты…
18.7…»
Господи святий! ЩО ЦЕ???
Взявся відчиняти ще один ящик…
У ньому, загорнуті у тонкий оксамит, лежали ручні срібні і золоті хрести, прикрашені діамантами та дорогоцінними каменями, загорнуті у щільний пергамент козацькі перначі та булави… На самому дні лежала золочена дарохранительниця, а у ній — безцінна митра з чистого золота, всипана перлами і самоцвітами!
Окремо, загорнута у шматок льону і перекладена пучками шерсті, лежала знята з ікони чеканна риза, інкрустована сапфірами…
Марко поглянув на інші ящики… і усе зрозумів! Зрозумів, що то за книги і скарби у ящиках під дивною емблемою… Чий прах потривожив він, торкнувшись рукою…
Так ось чим насправді займалося «Історічєскоє Православное Палєстінскоє общество» — грабувало Україну! Розшукувало безцінні артефакти, грабувало древні кургани, викрадало кістки давніх князів…
Московські царі вперто і послідовно переписували історію Київської Русі на свій лад і для цього їм були потрібні підтвердження їхньої брехні, її офіційна легалізація — артефакти і кістки київських державців!
Ось що зберігалося в ящиках під емблемою «Історічєского Православного Палєстінского общества»! Історія й державність України!
Марко на якусь мить завмер… У голові із шаленою швидкістю вирували думки.
Як це врятувати? Як вивезти? Зрештою, КУДИ?
Кому належатимуть усі ці безцінні скарби, як не совєтам? Вони осядуть у Москві як доказ первісності та вищості осоружної Московії, або ж будуть продані за безцінь закордоном, як і багато інших дорогоцінних речей з українських храмів і приватних колекцій?
І навіть якщо б йому вдалося якимось дивом доправити усе це до Британії… Як можна повернути ці багатства народу країни, якої більше не існує?
Певно, одразу після більшовицького перевороту ці ящики готувалися до вивозу за кордон.
Можливо, вони мандрували разом із Колчаком у «золотому вагоні», Сибіром, а потім разом із залишками білогвардійського спротиву Далеким Сходом, поки не опинилися тут…
КВЖД була досить зручним, безпечним та улюбленим способом перевозити контрабанду, тож нічого дивного, що ящики із безцінним вмістом могли безпечно бути доправлені сюди й осіли у Харбіні, — місті, яке зберігало так званий нейтралітет і приймало усіх…
Вочевидь, чекістам вдалося перехопити ці скарби; можливо навіть, вони відслідковували їхнє переміщення і тепер лише чекали слушної нагоди повернути їх у Москву…
Від думок голова пішла обертом.
— Сибілло… — нарешті він озвався до своєї супутниці. — У тебе знайдеться кілька надійних людей? Усе це потрібно вивезти звідси…
Вона розгублено дивилася на нього.
— Куди? — проказала невпевнено. — Куди ти вивезеш ці ящики?
— Я знайду місце! — відповів Швед. — Зможеш привести кілька твоїх мордоворотів? Нехай виносять усе у двір… я знайду транспорт… Нехай вантажать…
Сибілла Чеддерс сплеснула руками.
— Ну, знаєш… Алексе, ти втратив глузд! Ти не чув, що я тобі казала? Сюди мають прибути Воскресенська з чекістами! У нас немає часу! Тобто ЗОВСІМ!
Нам самим треба рятувати свої життя, якщо, звісно, твоє являє для тебе хоч якусь цінність! Облиш ці ящики, любий, і що там у них є! Нам треба забиратися звідси!
— Роби, що я кажу! — гаркнув Швед, ховаючи папки з документами на Семпілла собі за пояс. — Клич своїх бодігартів!
Сибіллу пересмикнуло, але вона більше нічого не сказала. Зацокала підборами у напрямку виходу, до сходів….
Марко втер рукою спітніле обличчя. Він зрозумів, що дав маху, не сказавши нічого Флемінгу, не попередивши Морланда… Усе ця авантюра могла геть погано завершитися… Але ж погано могло все завершитися і в Тарноруді! Чи не так? Для нього усе могло завершитися кожного разу, коли він був на краю прірви, на межі життя і смерті!
А може, саме для цього часу його Господь і зберігав, аби він зумів врятувати безцінні скарби своєї нації, символи самого факту існування її державності?
Угорі, на сходах, почувся шум кроків.
Боковим зором Марко угледів двох чоловіків, що спускалися згори у підвал, до нього…
— Хлопці, йдіть сюди… Маємо трохи роботи… — гукнув Марко, не обертаючись.
Якщо Сибілла не геть дурна, то, певно, уже усвідомила, що її акції безумовно зростуть в очах тих, хто прийматиме рішення щодо її подальшої долі…
Що він робитиме з нею далі? Доправить до Лондона, а там нехай із нею бавляться у МІ-6. Він чув, у С.І.С. люблять, щоб усе бодай мало вигляд пристойності, тож за подальшу долю леді Чеддерс хвилюватися не потрібно… В обмін на
