Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

— А ще вона друкує, — додав Джонатан і одному Богу відомо, чому він це ляпнув.

З принтера поволі висунувся лист. Івонн дивилася просто на нього і Джонатан міг у найменших деталях роздивитися ліву частину її обличчя: прямий, бунтарський погляд, батькові брови і вольове підборіддя, такі характерні для слов’ян, тонесенькі волосинки на вилицях, і сильну шию над комірцем сорочки. Зв’язка ключів звисала з її шиї, немов намисто, і коли дівчина випросталася, вона з легким подзвоном опинилася у западині між її грудьми.

Івонн підвелася, висока і, на перший погляд, не надто жіночна. Вони потиснули одне одному руки, це була її ініціатива. Він ні на мить не завагався — чому б і ні? Борегар, нова людина і в Есперансі, і в її житті? Її долоня була суха і тверда. Вона була одягнена у джинси і при світлі лампи він міг добре роздивитися знову ж таки ліву її частину: тісні джинси, які зібралися у складки від промежини і до лівого стегна. А ще оця чітко спланована точність її доторку.

«Ти дика кішка на відпочинку, — вирішив він, коли вона спокійно поглянула на нього у відповідь. — Ти рано пізнала коханців. Ти каталася з ними на «Гарлі-Девідсонах», накурившись марихуани або й чогось гіршого. А тепер, коли тобі двадцять з хвостиком, ти дісталася плато, яке ще називають компромісом. Ти надто витончена для провінції, але й надто провінційна для міста. Ти заручена з якимось занудою і з усіх сил намагаєшся зліпити з нього того, ким він не є. Ти Джед, яка вже минула свій пік. Ти Джед з солідністю Софі».

Під наглядом матері вона дала йому новий одяг.

Уніформа працівників готелю висіла у сушильній шафі, яка була на сходовому майданчику поверхом нижче. Івонн йшла попереду і ще до того, як вона відчинила двері сушильної шафи, Джонатан уже знав, що попри деяку гру-буватість, хода її була явно жіночною: ніякої зарозумілості бешкетного дівчиська чи манірності кокетливої дівчини-підлітка. Вона йшла впевненим кроком зрілої привабливої жінки.

— Жаку, на кухні можна носити виключно білий одяг, білісінький, і прати його потрібно щодня, це, Івонн, тебе стосується. Жаку, недопустимо приходити у тому самому одязі два дні поспіль. Це правило мого дому і всі його знають. Тут, у «Бабетт», гігієна завжди була на першому місці. Tant pis d’abord.

Поки її мати безперестанку щебетала, Івонн спочатку приклала до Джонатана білий піджак, а потім білі штани на ґумці. Далі вона наказала йому піти в кімнату 34 і все поміряти. Її безцеремонність, вочевидь, про материне око, межувала з сарказмом. Коли він повернувся, її мати наполягла, що рукави задовгі, хоча це й не відповідало дійсності, але Івонн лише знизала плечима і підкоротила їх шпильками. Її руки байдуже торкалися Джонатанових рук, і тепло її тіла змішувалося з його теплом.

— Вам зручно? — спитала вона так, ніби її насправді це абсолютно не обходило.

— Жаку завжди зручно. У нього є внутрішні запаси, n’est-се pas, Жаку?

Мадам Лятюліп кортіло дізнатися про його уподобання поза роботою. Чи любить Жак танцювати? Джонатан відповів, що готовий до всього, але, може, це ще просто не на часі. Може, він співає, грає на музичному інструменті, має акторський талант чи малює? — усім цим і багато чим іншим можна зайнятися в Есперансі, запевнила його мадам Лятюліп. А може, він захоче познайомитися з дівчатами? У цьому немає нічого такого, сказала мадам Лятюліп: багато тутешніх дівчат хотіли б послухати, яке воно життя у Швейцарії.

Ґречно ухиляючись від відповіді, Джонатан згарячу бовкнув щось таке, аж сам не повірив своїм вухам:

— Мадам, у такому вигляді далеко не зайдеш, — вигукнув він так голосно, що мало сам не розреготався, поки Івонн продовжувала займатися його білими рукавами. —

У такому вигляді поліція мене схопить на першому ж перехресті, еге ж?

Мадам Лятюліп вибухнула коротким диким сміхом, а це коронна фішка всіх людей без почуття гумору. Проте Івонн вивчала Джонатана з неприхованою цікавістю, дивлячись йому просто в вічі. Опісля Джонатан часто замислювався, чи це була його тактика, чи диявольський розрахунок. А може, самогубна необачність — отак у перші хвилини знайомства вибовкати їй, що він у бігах?

Незабаром успіхи нового працівника неабияк потішили подружжя Лятюліп. З часом він розкривав усе більше і більше своїх талантів, і Лятюліпи ставилися до нього все приязніше. А Джонатан, більше-ніж-просто-хороший-солдат, у свою чергу, присвячував роботі кожну вільну від сну годину. У його житті були часи, коли він погодився б душу продати, щоб вибратися з кухонь заради елегантності менеджерського чорного смокінга. Проте це було в минулому. Сніданок починався о шостій — з нічної зміни поверталися робітники. Джонатан уже на них чекав. Тристаграмовий біфштекс, яєчня і смажена картопля — у такому замовленні для Джонатана не було нічого незвичного. Він одразу ж відмовився від мішків замороженої картоплі-фрі і бутлів низькоякісної олії, які так припали до душі його патронесі. Натомість він використовував свіжу картоплю, сам її чистив і бланшував, а потім смажив у суміші соняшникової і арахісової олії виключно найвищої якості. Він нарешті знайшов застосування каструльці для приготування наваристого бульйону, вмонтував полички для зберігання різних трав, готував найрізноманітніші запіканки, тушкував м’ясо і ліпив кнедлі. Джонатан знайшов покинутий напризволяще набір металевих ножів і нагострив їх усіх до одного — тепер ніхто, крім нього, не мав права до них торкатися. Він вдихнув нове життя у стару пічку, яку мадам Лятюліп нарекла чи то негігієнічною, чи небезпечною, чи відразливою, чи надто дорогою, щоб нею користуватися. А як він солив страви! Немов справжній шеф-кухар: піднімав руку вище голови і сіяв сіль звисока. Його Біблією був пошарпаний примірник його улюбленої «Le Repertoire de la Cuisine»[50], на який йому пощастило натрапити у місцевій крамничці з різноманітними дрібницями.

Мадам Лятюліп спостерігала за цим усім спочатку із захватом, а потім з майже нездоровим обожнюванням. Вона замовила для нього новий робочий одяг, нові ковпаки, і була за крок від того, щоб замовити йому ще й жовтогарячу жилетку, лаковані черевики і підв’язки. Вона також купила йому дорогі каструлі і пароварки, які він використовував на всі сто відсотків. А коли дізналася, що за допомогою звичайнісінької паяльної лампи він глазурує цукровий вершечок крем-брюле, то була така вражена поєднанням артистизму