Українська література » » Шовкопряд - Джоан Роулінг

Шовкопряд - Джоан Роулінг

---
Читаємо онлайн Шовкопряд - Джоан Роулінг
речі,— мовила Леонора, і її напружений голос нарешті зламався.— Наче недосить нам... Не будь дурною, Орландо!

Орландо дуже сильно почервоніла. Злісно глянувши на мати, вона вибігла з кухні й цього разу сильно ляснула дверима; двері не зачинилися, а знову відчинилися від удару. Страйк почув, як Орландо тупає сходами; за кілька східців вона почала щось нерозбірливо гукати.

— Ну от, образилася,— ніяким голосом промовила Леонора, і з її блідих очей полилися сльози. Страйк потягнувся до обшарпаного паперового рушника, відірвав шматок і тицьнув їй у руку. Леонора плакала мовчки, її худі плечі трусилися, а Страйк мовчки сидів і допивав рештки бридкого чаю.

— Я познайомилася з Оуеном у пабі,— несподівано промовила Леонора, знімаючи окуляри і промокаючи мокре обличчя.— Він на фестиваль приїхав. До містечка Гей-на-Ваї. Я про нього не чула, але з того, як він був одягнений і говорив, зрозуміла, що то не простий чоловік.

І у втомлених очах Леонори наново зажевріло слабке світло поклоніння герою, майже згасле за роки зневаги й нещастя, коли вона терпіла його істерики і мінливий настрій, намагалася оплачувати рахунки і піклуватися про доньку в цьому обшарпаному будиночку. Можливо, це світло розгорілося тому, що нині її герой, як і личить справжньому герою, загинув; можливо, тепер воно горітиме вічно — вічним полум’ям — і Леонора забуде погане і плекатиме образ чоловіка, якого колись кохала... якщо тільки не прочитає рукопис і не побачить, як огидно Оуен її змалював...

— Леоноро, я ще дещо хотів у вас спитати,— м’яко сказав Страйк,— і тоді вже піду. Вам вкидали ще собачі екскременти крізь щілину для пошти минулого тижня?

— Минулого тижня? — нерозбірливо перепитала вона, все витираючи очі.— Так. Здається, у вівторок. Чи в середу, га? Але так, було. Один раз.

— А ви ще бачили ту жінку, яка, як ви казали, за вами стежила?

Леонора похитала головою. Висякалася.

— Може, я її вигадала, не знаю...

— У вас гроші є?

— Так,— відповіла вона і знову витерла очі.— Оуен застрахував своє життя. То я його змусила — через Орландо. Щоб ми змогли прожити. Една запропонувала дати мені грошей у борг, поки страховка не надійде.

— Тоді я пішов,— мовив Страйк, спинаючись на ноги.

Леонора провела його затхлим коридором, і поки двері зачинялися, Страйк почув її голос:

— Додо! Додо, спускайся! Я не хотіла!

Молодий поліціянт частково заступив Страйкові дорогу.

Він здавався сердитим.

— Я знаю, хто ви,— заявив він, стискаючи в руці мобільний.— Ви — Корморан Страйк.

— Нічого від тебе не сховати, га? — відповів Страйк.— А тепер з дороги, синку, бо декому тут ще працювати треба.

22

...what murderer, hell-hound, devil can this be?

Ben Jonson, Epicoene, or The Silent Woman[27]

Забувши, що вставати з хворим коліном важко, у метро Страйк усівся в кутку і подзвонив Робін.

— Привіт,— сказав він,— журналісти пішли?

— Ні, досі стирчать під дверима. Про тебе в новинах пишуть, ти знаєш?

— Бачив сайт «Бі-бі-сі». Подзвонив Анстису і попросив його трохи притишити цю колотнечу навколо мене. Він щось зробив?

— Так, тут його цитують: «Детектив-інспектор Ричард Анстис підтвердив чутки про те, що тіло виявив приватний детектив Корморан Страйк, який цього року вже потрапляв на шпальти газет, бо...»

— Пропусти це.

— «...Містера Страйка найняли близькі містера Квайна, щоб розшукати письменника, який мав звичку зникати, не повідомляючи нікому про своє місцеперебування. Містера Страйка ні в чому не підозрюють, поліція задоволена його свідченнями щодо знахідки».

— Старий добрий Дікі,— мовив Страйк.— Вони зранку натякали, що я приховую тіла, щоб пожвавити бізнес. Дивно, що преса зацікавилася немолодим і давно не знаменитим письменником. Вони ж поки що навіть не знають, яке страшне було вбивство.

— їх не Квайн цікавить,— озвалася Робін,— а ти.

Приємності ця думка Страйкові не принесла. Він не хотів, щоб його обличчя з’являлося у пресі чи на телебаченні. Фото, які публікували після розкриття справи Лули Лендрі, були маленькі (бо треба було зберегти місце для фотографій прегарної моделі, бажано не дуже одягненої); його смаглява шкіра і грубі риси обличчя типографська фарба відбивала нечітко, а коли Страйк ходив до суду, щоб дати свідчення проти вбивці Лендрі, то зумів не підставити обличчя під камери. Журналісти десь добули його старі фото у формі, але ті були дійсно давні, й важив він тоді на кілька стоунів менше. Після того короткого спалаху слави ніхто не впізнавав його в обличчя, і Страйк не прагнув піддавати свою анонімність новим загрозам.

— Не хочу натрапити на тих папараці. Та й,— додав він кисло, дослухаючись до болю в коліні,— бігти я не зможу, навіть коли мені заплатять. Давай зустрінемось...

Улюбленим баром Страйка був «Тоттенгем», але він не хотів туди йти, побоюючись, що викриє це місце пресі.

— ...у «Кембриджі» за сорок хвилин?

— Без проблем,— відповіла Робін.

Тільки коли вона поклала слухавку, Страйкові спершу спало на думку, що треба було спитати її, як Метью, а тоді — що варто було попросити її прихопити милиці.

Паб, збудований у дев’ятнадцятому сторіччі, стояв на Кембридж-серкусі. Страйк знайшов Робін на другому поверсі — вона сиділа на шкіряній банкетці в оточенні бронзових канделябрів і дзеркал у позолочених рамах.

— Що з тобою? — занепокоїлася вона, бачачи, як він кульгає.

— Забув сказати,— відповів Страйк, зі стогоном опускаючись у крісло навпроти.— Я у неділю знову забив коліно, коли намагався впіймати дівчину, яка за мною стежила.

— Яку ще дівчину?

— Йшла за мною від будинку Квайна до станції метро, де я впав, мов лох, а вона втекла. Вона підпадає під опис дівчини, яка, за словами Леонори, вештається навколо їхнього будинку, відколи Квайн зник. Мені б оце випити.

— Зараз принесу,— сказала Робін,— а ще в тебе сьогодні день народження. Ось тобі подарунок.

Вона поставила на стіл кошичок, загорнутий у целофан і прикрашений стрічкою. Всередині були корнволльські харчі й напої: пиво, сидр, солодощі, гірчиця. Страйк почувався безглуздо зворушеним.

— Необов’язково було...

Але Робін уже не чула його, бо пішла до шинкваса. Коли вона повернулася з келихом вина і пінтою «Лондон прайду», Страйк сказав:

— Дуже дякую.

— На здоров’я. Отже, ти гадаєш, що ця дивна дівчина стежила за будинком Леонори?

Страйк зробив великий ковток, насолоджуючись пивом.

— І, можливо, закидала їй у щілину для пошти собаче Лайно, так,—

Відгуки про книгу Шовкопряд - Джоан Роулінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: