Шовкопряд - Джоан Роулінг

— Чудово,— розлюченим голосом відповів Метью.— Зателефоную пізніше.

— Метте, ні... зажди!..

З повним ротом яблучного пирога Страйк дивився, як вона без пояснень підводиться і відходить, явно намагаючись передзвонити Метью. Бухгалтеру не сподобалося, що його наречена вийшла поїсти, що вона не влаштувала шиву за його матір’ю.

*«Щойно я тебе побачив, як краса твоя...»

Робін усе намагалася й намагалася передзвонити. Нарешті змогла. Страйк поїв пиріг, допив третю пінту і зрозумів, що йому треба в туалет.

Коліно, яке майже не докучало йому, поки Страйк їв, пив і розмовляв з Робін, почало жорстоко боліти, щойно він підвівся. Повертався на своє місце Страйк уже трохи спітнілим від болю. Судячи з виразу обличчя, Робін і досі умовляла Метью. Коли нарешті вона повернулася за стіл, на питання про свій стан Страйк відповів дуже коротко.

— Слухай, я дійсно можу постежити за Броклгерст замість тебе,— знову запропонувала Робін,— якщо в тебе нога надто...

— Ні! — різко відказав Страйк.

Він мучився від болю, злився на себе, злився на Метью та ще й раптом відчув нудоту. Не треба було їсти шоколад до стейка, картоплі, пирога і трьох пінт пива.

— Мені треба, щоб ти повернулася до офісу і склала останній рахунок для Ганфрея. І напиши мені, чи ті кляті журналісти й досі там, бо якщо там, я поїду одразу до Анстиса. Нам справді треба найняти ще когось,— додав він стиха.

Обличчя Робін закам’яніло.

— Гаразд, тоді я пішла друкувати,— сказала вона, схопила тренч і сумочку і вийшла. Страйк помітив, що вираз обличчя в неї сердитий, але через власну дивну роздратованість не став її гукати.

23

For my part, I do not think she hath a soul so black To act a deed so bloody.

John Webster, The White Devil[28]

Хоча Страйк просидів кілька годин у пабі, піднявши ногу, набряк у коліні не сильно спав. Купивши дорогою до метро знеболювальне і пляшку дешевого червоного вина, Страйк поїхав у бік Гринвіча, де проживали Анстис і його дружина Гелен, яку всі назвали Геллі. Через затримку на Центральній лінії дорога до їхньої оселі в Ешбергем-Грові забрала понад годину; весь цей час Страйк простояв, перенісши вагу на ліву ногу і гірко жалкуючи про сотні фунтів, витрачені на таксі до будинку Люсі й назад.

Коли Страйк зійшов з поїзда Доклендської міської електрички, його обличчя знову вкрили краплини дощу. Він підняв комір і покульгав крізь темряву: на цей відрізок мало піти хвилин п’ять, але Страйкові знадобилося п’ятнадцять.

Тільки коли він завернув за ріг ошатної вулички з терасованими будинками і доглянутими садками, йому спало на думку, що пристойно було б принести якийсь подарунок для хрещеника. Світська частина вечора захоплювала його настільки мало, наскільки сильно принаджувала розмова з Анстисом про дані експертизи.

Дружини Анстиса Страйк не любив. Подеколи нав’язлива сердечність не приховувала її цікавості, й та час до часу виринала на світ, мов викидний ніж зі складок шуби. Щоразу як Страйк потрапляв на її орбіту, Гелен аж пашіла вдячністю й запопадливістю, але він бачив, як кортить їй знати подробиці його пістрявого минулого, щось про його зіркового батька, щось про мати, яку згубили наркотики, і він чудово розумів, що вона жадатиме і подробиць його розриву з Шарлоттою, до якої Гелен ставилася з ентузіазмом, за яким вгадувалися антипатія та підозрілість.

Після вечірки на честь хрестин Тимоті Корморана Анстиса — яку відклали на півтора року, бо його батька та хрещеного батька мали літаком привезти з Афганістану, а тоді виписати кожного зі свого шпиталю,— Геллі виголосила п’яну й слізну промову про те, як Страйк урятував життя татка її дитинки і як вона цінує, що він ще й згодився стати для Тиммі янголом-охоронцем. Страйк, який не вигадав жодної адекватної відмовки від честі стати хлопчику хрещеним батьком, протягом промови Геллі дивився у стіл і не підводив очей на Шарлотту, щоб та, бува, не розсмішила його. Шарлотта надягнула — це він пам’ятав дуже добре — свою улюблену бірюзову сукню на запах, яка підкреслювала всі вигини ідеальної фігури. Така чарівна жінка поруч була ніби противагою для відсутньої ноги, хай навіть він був на милицях, бо до кукси ще не можна було прилаштувати протез. її присутність перетворила Страйка з одноногого чоловіка на хлопа, який зумів (дивом, як гадала кожна особа чоловічої статі, знайома з Шарлоттою) здобути собі наречену настільки гарну, що чоловіки замовкали на півслові, коли вона заходила до приміщення.

— Кормі, любий,— затуркотіла Геллі, відчинивши двері.— Ти тільки глянь... така зірка! Ми думали, ти вже забув про нас.

Більше ніхто не називав його «Кормі». Страйк не завдавав собі клопоту сказати їй, що це ім’я йому не подобається.

Без жодних заохочень з його боку Геллі ніжно обійняла Страйка, маючи цим на увазі співчуття і жалість щодо його статусу одинака. Після зимного вечора надворі будинок був теплий і світлий; виплутавшись з обіймів Геллі, Страйк був радий побачити Анстиса, який підійшов для нього з пінтою «Дум бару».

— Ричі,— мовила Геллі,— та хай людина нормально зайде. От правда...

Але Страйк узяв пиво і зробив кілька вдячних ковтків, і лише тоді зняв пальто.

У коридор вибіг, пронизливо зойкаючи, його хрещеник — три з половиною роки. Він був дуже схожий на матір, чиї риси — дрібні й гарненькі — були ніби зібгані на середину обличчя. На Тимоті була піжама Супермена, він замахувався на стіни пластиковим світловим мечем.

— Ой, Тиммі, любчику, ну не треба, це ж у мене нові шпалери... Він не хотів лягати спати, поки не побачить дядька Корморана. Ми йому про тебе повсякчас розповідаємо,— мовила Геллі.

Страйк без великого ентузіазму глянув на маленьку людину і побачив з боку хрещеника так само мало зацікавленості у відповідь. Тимоті був єдиною дитиною, чию дату народження Страйк так-сяк пам’ятав, хоча це жодного разу не змусило його купити малому подарунок. Хлопчик народився за два дні до того, як на ґрунтівці в Афганістані вибухнув «вікінг», забравши у Страйка півноги, а в Анстиса — пів-обличчя.

Страйк ніколи й нікому не розповідав про те, як на ліжку в лікарні цілі години думав: чому саме Анстиса він тоді схопив і потягнув на заднє сидіння? Раз у раз він прокручував ті події в