Тут баба ворожила (2006) - Наталія Паняєва

Скоро жінки вийшли і розбіглися у різні боки. Майор терпляче чекав. Ось і вона. Він підійшов до жінки і легенько торкнувся її ліктя. Вона вдавано зойкнула.

— Це ви? Ви мене налякали!

— Певен, що вас так легко не налякати, — посміхнувся майор. — Ви така контактна, мабуть, ви добре вмієте опитувати споживачів, еге ж?

— Бос мене хвалить!

— А як щодо Ольги?

— Їй не дуже подобалася ця робота. Вона збиралася звільнятися.

Це була новина для майора.

— Чому?

— Їй здавалося, що тут щось нечисто. Я говорила з нею днів за три до її хвороби. Вона сказала, що питання дуже дивні. Начебто серед них багато таких, що лише про людське око, а насправді відповідь потрібна лише на одне. І ще їй не подобалося, що примушують опитувати лише якийсь певний будинок. Вона казала, що таким чином уявлення про громадську думку скласти не можна.

— Вона в цьому розбиралася?

— Так. Вона закінчила якийсь технікум, де вивчають статистику. А ще вона сказала…

— Ну-ну… — підохотив її майор.

— Я не знаю, чи стосується це нашої розмови, — затнулася жінка. — Адже нас це не стосується. Платять гроші — добре. А в неї були якісь підозри.

— Що навело її на підозри?

— Вона казала, що якось побачила одного чоловіка, коли той виходив із будинку, де йому не було що робити і де ми перед тим проводили опитування. Вона ще сказала, наче він ніс сумку з інструментами, і спитала мене, чи не знаю я Володарку.

— А ви знаєте?

— Містечко?

— Ні. Є така жінка, вона чи то ворожка, чи то екстрасенс.

— Шахрайка, одним словом, — підсумувала молодичка.

Наступні кілька днів не принесли полегшення. Авенір, закинувши роботу, займався лише Русею. Він картав себе за те, що втягнув дівчину у небезпечну справу. Але у глибині душі він розумів, що його більше мучить усвідомлення того, що жертва Русі не допомогла розв’язати таємницю. Якби справу було розкрито, вимушена хвороба дівчини не виглядала б такою безглуздою…

Русі не ставало легше. Лікарі шпигували її антибіотиками і вітамінами, але це не допомагало. Авенір вимагав консиліуму, привозив до дівчини професорів і знаменитих екстрасенсів. Професори лише стенали плечима. Всього лише пневмонія. Звичайно, у важкій формі, але треба мати терпіння.

Авенірові краялося серце, коли він дивився на Русю: бліда, з висохлими губами, на щоках яскравий рум’янець від лихоманки, спітніле чоло. Здавалося, навіть її розкішне русяве волосся поріділо. Вона скаржилася на болі у суглобах. Лікарі навіть вирішили, що у неї як ускладнення після пневмонії розпочався поліневрит.

Одного дня Авенір, який мчав на своїй «Веспі» повз стадіон «Спартак», побачив на тротуарі жінку з собакою. Він упізнав Наталю Паняєву з Тимуром і пригальмував.

— Веню, ти мчиш, як вітер, — схвально вигукнула Наталя. — Але ж це, мабуть, небезпечно, — із жалем додала вона і непослідовно зауважила: — Я б хотіла покататися на цій тарадайці.

— На жаль, я дуже поспішаю.

— І все одно дуже добре, що я тебе зустріла. Я хочу розповісти тобі одну річ…

— Перепрошую, я зовсім не маю часу, — спробував ухилитися Дейкало, але це було нелегко зробити. — Ти ж, мабуть, знаєш, що Руся хворіє.

— Саме тому. Я тут недавно купила собі мікрохвильовку Panasonic. Знаєш, таку, що автоматично регулює рівень потужності. Може готувати дві страви водночас. Приходь колись, перевіримо її роботу…

— Наталю… — з докором мовив Авенір.

— Так-так, я до діла. Приходили до мене кілька приятельок на дегустацію страв. Ну, знаєш, як жінки збираються, завжди починаються плітки. Можливо, ти пам’ятаєш мою знайому Маргариту Сергіївну? Вона дуже любить ходити на похорони до всіх відомих людей. От ми пліткували про те, про се, про раптові і загадкові смерті, про похорони теж. І раптом вона каже: «Я ходила на похорон Арнаута. Він, мабуть, дуже страждав перед смертю. Такий був здоровий, ставний чоловік, і раптом — пухлина мозку. У труні лежав невпізнанний, лисий і схудлий. А мав же такого буйного чуба!» Тут мене і осяяло. Розумієш, Веню?

— Поки що не дуже, — обережно відповів Авенір.

— Боже, який ти нетямущий! А пам’ятаєш, я тобі розповідала про свою подругу Марину Балгіру? У неї теж повилазило волосся перед смертю. І ти мені розповідав про якусь бійку у кав’ярні, коли одній дівчині…

— Томі Оліяр, — машинально вставив Дейкало.

— Можливо. Одній дівчині у бійці інша дівчина повискубувала волосся. Але ж волосся не так легко вискубти. Спробуй сам! Нічого не вийде. Може, це нова хвороба? Наслідки радіації? Як ти вважаєш?

У голові Авеніра проносилися уривки думок. Діти у Чернівцях. Медичні статті. Наталя зі своїм Тимуром. Ліки від глистів.

Він різко натиснув на газ.

— Дуже дякую, ти справжній детектив! — гукнув він, намагаючись перекричати ревіння мотора.

Наталя, вочевидь, почула, бо засміялася і помахала рукою йому вслід.