Тут баба ворожила (2006) - Наталія Паняєва

— Десятого жовтня було вбито священика отця Юрія у провулку біля Бауманівської вулиці.

— Відверто кажучи, я вже чув цю історію, — повідомив пан Картамиш.

Дементій кинув швидкий погляд на Дейкала.

— Однак, якщо ви не проти, давайте все ж поговоримо про неї.

— Звичайно, я не проти, — ввічливо відповів пан Картамиш.

— Отже, десятого жовтня було вбито священика отця Юрія у провулку біля Бауманівської вулиці. Я маю підстави вважати, що ви, пане Картамиш, знаходилися неподалік звідти між восьмою і дев’ятою годинами вечора. Між двадцятою і двадцять першою, точніше. Чи можете ви щось повідомити слідству у зв’язку з цим?

— Я дуже рідко буваю на Нивках. Можна сказати, практично ніколи. Я взагалі рідко виїжджаю з дому. Іноді — до інших колекціонерів, іноді — просто на прогулянку. Але не на Бауманівську о двадцять першій ночі…

— А до лікарів їздите?

— Мене відвідує особистий лікар. Як правило, це відбувається у мене вдома.

— Я волів би викласти факти, пов’язані з убивством отця Юрія, бо вважаю, що ви можете нам допомогти. Повернімося до подій того вечора. Отця Юрія викликали до жінки, яка помирала. Вона жила неподалік від оселі священика. Її було втягнуто у злочинну організацію, про що жінка, вочевидь, спочатку не здогадувалася, але з часом дещо запідозрила. Ця організація вбивала людей на замовлення. Звичайно, за солідні гроші.

— Не нова ідея, — кивнув головою пан Картамиш.

— Але ця організація використовувала нові методи: психологічні засоби, які стимулювали так званий «потяг до смерті». На думку виконавців, цей потяг існує у підсвідомості кожної людини.

— І намічена жертва з готовністю вкорочувала собі віку? — з іронією запитав пан Картамиш.

— Ідеться не про самогубство, — відповів майор. — Намічена жертва помирала природною смертю.

— І що, у такі дурниці вірить наша доблесна міліція? — знову не втримався від шпильки пан Картамиш.

Дементій, не звертаючи уваги на його репліку, вів далі:

— Штаб-квартирою цієї організації є будинок так званої Володарки, тобто Тетяни Володарської. Якщо не помиляюся, вона ваша сусідка?

— Невже ви це всерйоз? — знову подав репліку пан Картамиш.

— Так, пане Картамиш.

— Ви вірите, що Володарська плете забобонні нісенітниці, Оксана впадає у транс, Віта малює кола, а в результаті хтось вмирає?

— Пане Картамиш, я розумію, що міліція не викликає у вас захвату, але, прошу, дозвольте мені довести розповідь до кінця. Ні, я не вірю, що у результаті трансу хтось вмирає. Причина смерті жертв цих відьом набагато прозаїчніша. А саме: отруєння талієм. Банальне отруєння, яке злочинці прикривають сеансами «чорної магії». У таких випадках найкраще прикриття — псевдонаукові і псевдопсихологічні вигадки.

— Талій? — здивовано перепитав пан Картамиш.

— Так. Талій. Він не застосовується в широких масштабах, але при виробництві спеціальної апаратури незамінний.

Роздобути його не просто, але вам, вочевидь, це вдалося, адже коробку з талієм ми знайшли у вашому сарайчику в садку.

— У мене в садку? Звідки? Не може цього бути! — пан Картамиш не приховував свого обурення.

— На жаль, може, — відповів майор. — Ми вже зробили експертизу. Це справді талій.

— Але тоді, напевно, хтось підкинув мені цей ваш талій. Мені про це нічого не відомо!

Авенір зачудовано дивився на пана Картамиша. Якби не обіцянка мовчати, яку репортер дав Дементію, він зараз накинувся б із питаннями і на майора, і на пана Картамиша.

— Дозвольте вам не повірити, — ущипливо мовив майор. — Адже ви, пане Картамиш, людина не бідна, чи не так? Одна ваша колекція нефритових статуеток чого варта!

— А до чого тут це? Я вважаю, мої статки не мають жодного стосунку до нашої розмови, — відмахнувся пан Картамиш.

— Ви помиляєтеся. Але дозвольте, я продовжу, — спокійно сказав майор Дементій. — Так от. Ця організація дуже гарно продумана. Фінансовим боком займається пан Артеменко, колишній юрист. Він тримає букмекерську контору на Рейтерській.

Клієнти звертаються до нього і оформлюють угоди. Точніше кажучи, укладають парі про те, що хтось повинен померти у певні терміни. Артеменко, звичайно, схильний до песимізму. Клієнт зберігає надію. Коли Артеменко виграє парі, клієнт, який програв, негайно платить, — бо в іншому випадку може статися дещо не зовсім приємне для самого клієнта. Все, що пан Артеменко має зробити, — це укласти парі. Дуже просто, чи не так? Далі клієнт вирушає до Володарки. Тетяна та її подруги влаштовують виставу, яка мусить налякати клієнта і переконати його у дієвості магії. Це все відбувається на видноті. А тепер дещо про те, що відбувається за лаштунками.

Майор зупинився і обвів поглядом свою нечисленну аудиторію. Всі зберігали мовчання. Навіть пан Картамиш не зронив жодного слова.

— Кілька жінок — службовців одного товариства, яке проводить опитування про різноманітні товари, отримують завдання проанкетувати певний район. «Який хліб ви купуєте? Який одяг? Яку косметику? Які проносні, тонізуючі, заспокійливі ліки?» Так можна довідатися про багато речей. Зараз ніхто не звертає особливої уваги на подібні опитування. А після цього — останній крок. Просто, сміливо і безпомилково! Єдине, що голова компанії робить сам. Він може з’явитися під виглядом електрика — перевірити показники лічильника. Або під виглядом сантехніка, якщо у помешканні жертви течуть труби. Ким би він не виглядав, він завжди має при собі відповідні документи — на випадок, якщо хто-небудь спитає. Але,