Тут баба ворожила (2006) - Наталія Паняєва

Наступного дня Дейкало знову потелефонував Русі, щоб повідомити, що за кілька годин вирушає до Житомира. Це місто він обрав через те, що воно недалеко від Києва, тому, у разі необхідності, він зможе швидко приїхати до Русі.

— Тобі варто буде потелефонувати — і за дві години я примчуся до Києва, — сказав Авенір.

— Це добре, — без ентузіазму погодилася Руся. — Без тебе тут буде тоскно.

Авенір відчув, як мурашки поповзли у нього по спині.

— Ану, перешли мені фото, — наказав він.

Руся послухалася. Він довго роздивлявся її зображення. Начебто вона не змінилася, лише очі сльозяться і ніс трохи почервонів.

— Ну що? Подобаюся? — мляво пожартувала Руся.

— Як ти почуваєшся?

— Нормально, але, схоже, я застудилася. Мабуть, грип. Або хтось чхнув на мене у метро. За кілька днів усе пройде.

Але Авенір хвилювався.

— Може, ти викличеш лікаря?

— Ага, а він мене насварить, що викликаю через дрібниці. Я краще вийду, куплю якихось ліків від застуди.

— Температуру міряла?

— Ні, — відповіла Руся, — але відчуваю, що вона якщо і підскочила, то не сильно.

І тут Дейкало по-справжньому злякався.

— Обіцяй мені, що негайно викличеш лікаря, — благально попрохав він.

— Добре, — відповіла Руся, — але запевняю тебе, нема через що хвилюватися.

— І потелефонуй мені, щоб розказати, що говоритиме лікар.

Попрощавшись із Русею, Авенір відразу набрав інший номер. Він дзвонив пану Картамишу.

Навіть не привітавшись, журналіст повідомив:

— Руся захворіла.

Після паузи пан Картамиш сказав:

— Справи кепські…

— О Господи! Тільки не це! — простогнав Авенір. — Може, це просто збіг?

Пан Картамиш так не думав:

— Ви самі казали, що вони свого добиваються.

— Але ж це неможливо! — Авенір не хотів вірити. — Хіба їхні дурнуваті замовляння здатні когось вбити? Неможливо!

— Звичайно, замовляння і магічні кола — це шахрайство. Очевидно, це використовується для створення певної атмосфери. Але за цим шахрайством ховається щось реальне.

— Ви хочете, щоб я повірив у торсіонний генератор і якісь там промені? Дурня!

— Дурня-то воно дурня. Але ваша дівчина захворіла. І на це не можна не зважати. Ви подумайте самі: зараз постійно з’являються якісь речі, про які кажуть, що вони існували давно, що це розробки КДБ. Двадцять п’ятий кадр, наприклад. Ви чули про вивчення мови за допомогою двадцять п’ятого кадру? Або про харчові добавки для немічних членів політбюро?

— Чув, — погодився Авенір. — Але я ніколи не вірив, що все це насправді існує давно. Найімовірніше, це сучасні вигадки, а участь КДБ — просто рекламний трюк.

— Та все ж не виключено, що такі розробки насправді існували. І що який-небудь торсіонний генератор теж існує.

— Ні, — рішуче заперечив Авенір. — Не вірю. Тут, певно, щось реалістичне. Наприклад, отрута… Отже, боротися з цим треба матеріально. Як ви вважаєте: може, мені сходити туди ще раз?

— Навіщо?

— Вимагатиму припинити експеримент.

— Вони з вас лише посміються.

— Хай так. Але я все ж чоловік. Переб’ю там їм усю їхню техніку.

— Думаю, на цей випадок у них передбачена якась охорона.

— Що ж робити?

— Для початку почекати, що скаже лікар… Я оце подумав… Вони примусили нас повірити у своє шахрайство. Що не кажи, а ми сприймаємо ситуацію так, як їм треба. Подумайте над цим. Бажаю успіху і, будь ласка, тримайте мене в курсі справи, — пан Картамиш відключився.

Авенір відчув, що він дуже збентежений.

Позаяк нічого іншого не залишалося, Дейкало сидів і чекав на дзвінок від Русі. Коли вона нарешті потелефонувала, він був вкрай змучений чеканням, хоча минуло всього кілька годин.

— Що сказав лікар? — закричав у трубку Авенір.

— Нічого особливого. Я ж казала, що в мене грип. Лікар не здивувався моїй хворобі, сказав, що зараз всі навколо хворіють.

— Звичайно, — намагався заспокоїти Русю Авенір, — ти скоро одужаєш.

Але в глибині душі він уже сто разів пошкодував, що вплутався сам і вплутав Русю у цю історію.

Раптом Дейкало наважився.

— Послухай, — сказав він, — я зараз приїду до тебе. Чорт із ними, хай стежать.

— Приїжджай, — мляво погодилася Руся. — Справді, може, так буде краще. Щось мені справді недобре.

Дейкало негайно кинувся у Святошин.

Авенір побачив Русю і трохи заспокоївся. Вона виглядала, як звичайна хвора на грип. Він знову почав думати, що її хвороба — лише збіг обставин.

Але все ж репортер вирішив поговорити з майором Дементієм — потелефонував йому надвечір і коротко повідомив, що Руся захворіла.

Дементій був