Зваблені ненавистю - Ерін Кас

— Дякую за подарунок, — кажу тихо, відчуваючи себе ніяково.

— Йди сюди, — обіймає мене й коротко цілує в губи. — Добраніч, Єво, — розтискає обійми і, не розвертаючись, йде.

— Хух, — видихаю, опинившись у квартирі. Чому я ведуся на нього? Навіщо погоджуюся зустрітися? — Ой, — застигаю на порозі кухні, побачивши скорчену над столом Алісу. — Що сталося? — ейфорія розвіюється під впливом хвилювання.

— Не спиться, — промовляє тихо, витираючи очі.

— Я змусила тебе хвилюватися?

— Ні. Я вже зрозуміла, що ти попливла від свого бандита.

— Тоді що таке? Алісо, не лякай.

— Ох, — вичавлює зі сльозами, — я згоряю зсередини. — Ніко, це такий біль… він не минає ні вдень, ні вночі.

— Який біль? — вмикаю верхнє світло. — Чому мовчала. Я викликаю швидку, — дістаю з куртки телефон.

— Таку залежність вони не лікують.

— Залежність? — протягую шоковано.

— Ніко, я не була з тобою до кінця чесною…