Кінець світу: Естелла - Nilett

– Яким чином йому змогли так промити мізки?

— Здається у ліках якими нас тикали кожного дня, був якийсь компонент що зводить із розуму. А вже психічно не стабільну людину можна вмовити на все. Навіть втерти їй життя, яке ніколи не було її та сказати, що ось так ти жив і цим паном ти був. Особливо легко це дається науковцям у яких є лабораторія та технологія розвинута до максимуму.

— То Елі також експеримент?

— Провальна одиниця.

— А ти думаєш його око просто так ледь не біле? У нього ніколи не було гетерохронії. Зелений… Це і є справжнім кольором очей нашої родини.

— Препарат подіяв на нього із візуальними побічними ефектами?

— Ага. Перебільшили із дозою. – Фіар непомітно надто близько підібрався до Аарона – Він мав бути мною. Але не витримав і почав їхати кукухою на очах у всієї бригади.

— Що це значить?

— Фіаром або ж «нумерованим» мав стати старший брат. Але Елі виявився сильнішим лише фізично. Психіка ж його була крихкою як кришталь через хворобливість Шона та ненависть батька. Після першої дози він вже здувся, а після другої взагалі пережив епілептичний шок та зупинку серця. Міллер зрозуміла, що може зробити з нього максимум пішака, але не бійця з елітної гвардії. Тому дала йому спокій та потроху перетворювала у свою маріонетку, маніпулюючи молодшим братом який також був у її руках.

— Чому їй потрібні бійці як ми?

— Вона постійно щось за інші ковчеги порятунку втирала. Здається хотіла чи то захопити, чи щось таке. Здається, вона має образу на людей що живуть там. Та жадає помститися.

— …

Перед очима Аарона пролетіли його перші шістнадцять років за які він думав забув. Високі стіни цитаделі з якої він втікав, обличчя батьків при житті, його наставниця та голос який повчав його та вчив життю і виживанню. На душі раптом стало занадто тяжко.

— Міллер у курсі…

— Про інші місця де є люди? Так. Хоча це й не так погано. Людство не вимерло як нам розповідали.

— Вона хоче війну. Але питання відкрите чому саме…

— Унікальних заражених вона привозить із за територій районного уряду. Ми з братом також не тутешні. Народилися не тут. Перебралися лише після мого шестиріччя. А тоді я ледь не одразу попав у лапи Міллер.

— Це досі не дає відповіді на питання чому йти війною на тих хто вижив замість того щоб створити союз.

— Вона наче хоче добитися чогось…

— Не думаєш що вона така ж як і ти?

— Хм? – Вайлет здивувалася коли Аарон натякнув на повторне життя про яке вона йому казала. Чомусь їй здавалося, що хлопець все одно не вірить, навіть якщо поводився ніби так.

— Не знаю. Але якщо це так, тоді у нас можуть бути проблеми. Вона хоче піти проти самої системи світобудови. Переписати її. Чи щось тому подібне. Але вона не творець. І це знову заводить мене у глухий кут. Я була поруч із нею рік. І ні разу не уловила нічого дивного… Занадто дивного.

— У мене залишилося одне запитання.

— І яке ж?

— Якщо Вайлі втекла, а Фіар також тут… То хто тепер буде поруч із Міллер?

— Що до цього… У неї є ще одне «дитя». Улюблене. Унікальне.

— Хто? Чому я не бачила?

— Це створіння із зовнішністю дівчинки. До речі дуже схожої на твою. Очі сині, волосся довге та світле… Зростом десь як десятирічна дитина чи щось таке. Мала, худа. Змазливе личко, пискливий голос… Завжди ходить з іграшковим чорним кроликом із фіолетовим бантиком та одягнена у лялькові сукні та туфлі. А ще, це єдине «дитя матері» яке мало людське ім'я, а не нумерацію. Про неї завжди говорили як про Анджелу.

— Ти бачив її особисто?

— Декілька разів. До того як прийшла ти.

— Чому її не бачив я?

— Вона не хотіла, щоб ти її бачив. Але вона бачила тебе. Називала своїм іграшковим кроликом. І казала, що скоро ти станеш її новою іграшкою. Але ти втік, і вона збісилася. Довго бісилася. Навіть ледь не вбила одного наглядача. А після цього зникла. Куди саме не знаю. Міллер здається і сама гадки не має де мала. Тому також кусала нігті.

— Тож ми маємо одне аномальне бісеня, яке непідконтрольне навіть відьмі…

— Здається тебе шокувало сказане мною Вайлет. Ти ледь дихаєш. – Поглузував Фіар.

А от Вайлет було не до сміху.

Дитина зі сну яку вона чула… Чи могла це бути… Та сама Анджела? Але чому тоді представлялася чимось іншим? Не казала про стать? Або ж чи була вона взагалі творінням Міллер? Чому тоді не шкодила? Або ж… Яка її здібність?

Голова йшла обертом.

—Здається, я починаю втрачати логіку цього життя.

— Дехто із нас її й не мав.

— Треба йти звідси. – раптом заявила дівчина – це місце починає мене душити. І я не можу пояснити чому саме.

— Фіар залишається. – Знову огризнувся Аарон.

— Аароне, він нам потрібен. У нього є інформація, знання, сила…