Кінець світу: Естелла - Nilett

— У нас вона також є. І без нього.

— А ти вперте…

— Забув спитати твою думку.

— Цього разу ти мусиш поступитися.

— Я завжди поступаюся. Але ризикувати людьми не хочу. Їх там не одиниці, а десятки. Але одному лише Фіару розібратися із ними буде раз плюнути.

— Що ти хочеш, щоб я зробив для гарантії безпеки тих бідолашних смертних людей?

— Здох.

— Аароне… – Вайлет стукнула хлопця рукою, цим змушуючи поглянути на себе. Той максимально намагався ігнорувати погляд коханої.

— Він залишиться поза стіною, поки Кріс не дізнається про нього та не вирішить що да як. Так само як і брати Кетніс та сама Кеті.

— Вони в Естеллі? Всі? – здивувалася блондинка. Вона навіть була насправді шокована.

— Ага. Всі троє. Розділили як тільки можна. Братів по двом краям розігнали, але подалі від захисних стін.

— А Кеті?

— Також там. Тільки з третьої точки. Кинули на стіну. – Не надто задоволено промямлив Вайт.

— Де живе?

— Подалі від штаб-квартири та від мене. За час який вона вже там, бачився із нею лише два рази. У неї стоїть заборона на вхід до Кріса без запрошення.

— Це добре. – Вайлет кивнула. Ревнощі та паніка за зраду та переворот які могли її задавити, раптом відступили.

— Я згоден на умови. Але у мене є своя. Елі має бути із цим вашим Крісом коли той заявиться. Цілим та неушкодженим. Я хочу бачити його.

— Він буде. Живий. Але не без ушкоджень. Спаринги його завжди калічать. Хоча фізично він ще й не такий слабак.

— Ти його побив…

— Не тільки я. Але я був тим хто його випробовував першим після купки амбалів у задрипаному провулку. І одразу оправдаю себе, він сам згодився та поперся. Я його не тягнув.

— Але ти найбільше його калічив. І це зараз суть.

— Кріс більше не дозволяє йому біля мене тинятися. Тож годі наганяти. Не чіпаю я принцеску. Він тепер особистий песик твого брата та шастає поруч із ним ледь не що хвилини.

— Ти хоч колись можеш когось не чіпати?

— Не бути такому.

— І чому я думала що ти можеш змінитися...

—  Уявлення не маю.

Вайлет проігнорувала слова Аарона що до Еліаса та особистого цуцика Крістофера. Але вже після перших хвилин дороги назад до Естелли у німій тиші, до неї почали доходити подвійні сенси цих слів, та вона лише хотіла повідкидати найдивніші.

***

Стіни могутньої Естелли височилися та виднілися вже із далеку. Вайлет ледь могла дочекатися того моменту коли зможе побачити братика, обійняти його та порадіти за успіх своєї первозданної місії стосовно його порятунку. Але водночас ще й боялася побачили лише розчарований погляд та слова переповнені ненавистю до себе.

Підходячи все ближче, Аарон ледь стримувався, щоб не ляпнути зайве або ж непотрібне у тимчасовій компанії із двох осіб та самого себе. Він хотів грубіянити, прогнати Фіара якомога скоріше, але цим самим міг наблизити сварку з дівчиною тому терпів. Але коли до пропускного пункту Естелли залишалося менше трьох кілометрів, він задоволено зупинився та повернувся обличчям до біловолосого.

— Ти далі не ідеш.

— Я думав ти це скажеш ще куди раніше. Я відчував як сильно у тебе вже тіло тремтить послати мене.

— Пожалів Кріса. Він і так багато на ногах. Ще до тебе пертися якщо захоче.

— Муситиме захотіти.

— Радій що пустив до цієї точки.

— А ти б зміг заборонити?

— … – Аарон невдоволено рикнув. Він знав що слабший.

— От і я про це. Ти ще не можеш тягатися зі мною. Поки що. Але можливо, я навчу тебе. Якщо захочу.

Вайт схопив блондинку за руку, та без зайвої агресії потягнув за собою у потрібний напрямок, більше не промовляючи ані слова. Фіар залишився стояти на місці деякий час, після чого просто кудись зник. Мабуть, обирати собі місце для очікувань.

Вайлет поки йшла, також обрала тишу. Не їй було судити коханого за опір та постійні сперечання, хоча вона й не була так сильно саме за його позицію. Обрати нейтралітет, стало, мабуть, найкращим рішенням у її голові. На неї не сердяться, а вона має власну думку.

Підходячи до прохідного пункту, Крістен-Вайлет вперше відчула себе некомфортно з моменту початку кінця світу. На неї дивилися із підозрою, зневагою, та навіть якоюсь ненавистю яку не намагалися приховати. І все це почалося як вони зрозуміли її позицію та зв’язок з Аароном. Його явно тут недолюблювали та боялися. Але і слова не с казали поки той міг почути. Раз прийшов та когось привів, значить треба пропускати та навіть не запитувати.

Аарон тягнув її за собою через всю Естеллу пішки. Вона хоч і була досить великою, але все ж не настільки щоб не бути у змозі пройти вздовж та поперек за декілька годин максимум.

Дівчина не сильно вдивлялася у будівлі чи людей. Їй буквально було начхати на життя яке забезпечував цей «ковчег». Її цікавив лише брат та саме те як він виглядає, його фізичний та психічний стан. Все інше могло вже почекати на свою чергу десь у куточку її уявного списку.