Кінець світу: Естелла - Nilett

— Не важливо. Я лише хочу… Ні. – раптом прикусив язика Фіар. – Треба йти. Міллер може захотіти піти за нами слідом. Не варто гаяти час.

Тепер першим у потрібний напрямок пішов саме хлопець. Здавалося він ледь не піддався надто гуманним емоціям, що й сколихнуло його. Фіару ще тільки треба було навчитися як саме стати знову людяним, і Вайлет це приймала як належне, навіть готуючись стати йому опорою.

***

Пройти послідуючі Четвертий та П’ятий Райони не викликало абсолютно ніякої проблеми. Інфіковані як правило не реагували на собі подібним, тому поки вони не стикалися з еволюцією Адам чи Іва які любили віддавати накази, проблем бути й не могло.

Перебуваючи вже в Шостому, Блондинка вирішила скинути щит, який приховував їх існування. Фіар одразу відчув потужну хвилю людських емоцій.

— То ось яка ти насправді.

— Надто людяна… Чи не так?

— Ага. Мене навіть нудить. – Фіар провів своєю рукою по власному довгому білосніжному волоссю, оглядаючись навколо. – Думаєш варто йти далі? Ти до біса виснажена.

— Так. Я хочу дійти до кінця ще до сходу сонця.

— Квапишся. Це не дуже добре.

— Подеколи я надто нетерпляча.

Менш ніж за годину, вони пройшли весь Шостий, та вже бачили стіну Восьмого, адже Сьомий ніколи не славився великими масштабами.

— Ще трохи… – ледь прошепотіла Вайлет, падаючи на коліна.

— Ти знесилена. Не можна йти далі.

— Він вже знає, що ми тут. Не можна зараз зупинятися.

— Хочеш чи ні, але твого пса ми будемо чекати саме тут. Я не хочу після твоєї втрати свідомості, ще й думати про те, щоб тягати тебе на спині. А знаючи його, максимум годинка, і він вже буде тут. Тож спробуй не вирубитися до того моменту. Інакше я точно відірву йому руку чи ногу, щоб не скакав мені тут як м’ячик.

Фіар зітхаючи змусив Вайлет сісти на землю та більше не дозволив їй продовжувати свій шлях. Дівчина навіть не сильно була проти. Їй навіть імпонувала ця ідея.

Тихий гул сліпих інфікованих лунав з багатьох напрямків, але здавалося їх на пряму не стосується жоден. Дівчина сиділа, намагаючись вирахувати швидкість прибуття. Та вже за декілька хвилин відчула стрімке наближення.

— Ти ж відчула правда?

— Так. Готуйся отримати хоча б разок по морді. Він точно в’їде туди кулаком.

— Не зможе. Я поки не голодую, тож сильніший за нього.

— Не забувай про нашу домовленість. Я забезпечую для твого брата рай на землі. А ти допомагаєш моєму Аарону стати сильнішим.

— Якщо він навчиться слухати, то я істота слова.

Компаньйони продовжували спілкуватися між собою, допоки обидва не відчули присутність когось третього, та не підняли погляд у потрібному напрямку. Вайлет хоч і була втомленою, але посміхаючись почала махати рукою коли Аарон зістрибуючи з багатоповерхівки, що стояла поруч із ними, опинився прямо перед ними.

— Привіт Аароне!

— Вайлі? Чому ти з ним?!

У повітрі запанувало напружене мовчання, яке створилося не лише за допомогою словесної тиші, але й напруженої атмосфери, яка витікала зі збігу окремих обставин. Три людини, стоячи зовсім поруч біля один одного, поглядали одна на одну з виразом, де відчувалося комбінування роздратування, невпевненості та непокою.

Аарон мав зморщене чоло і виглядав так, ніби вже готовий висловити свої накопичені негативні емоції, але вагався чи лише підбирає слова під час цього напруженого моменту, щоб ще більше не створити прірву. Фіар стояв з виразом сумніву. Ну а Вайлет, можливо, обдумувала яким чином зміцнити ситуацію або розслабити атмосферу, але її жести та вираз обличчя свідчив про те, що і вона відчуває напруженість так ще й додатково надто втомлена, щоб рухатися зайві рази.

— А де ж «привіт кохана»?

— Чому – Він – ТУТ?!

— Аароне… – Знову покликала вона свого хлопця, переводячи його увагу на себе. Вайт одразу підбіг до неї, та опускаючись на коліна, намагався налаштувати зоровий контакт.

— Він більше не ворог. Тож прошу, просто вислухай те, що я хочу сказати тобі…