Кінець світу: Естелла - Nilett

Головні ворота вражали своєю величчю та суворістю навіть тих хто їх вже бачив та мав змогу вивчити. Вони були виготовлені з товстих металевих плит та стрижнів, підкріплених ще й автоматичними підйомами. Поруч із воротами стояли високі вежі, на яких були розташовані озброєні сторожі, готові реагувати на будь-яке не передбачення.

На невеликій відстані від воріт знаходилося шатро охорони з великими вікнами, за якими можна помітити силуети охоронців, які слідкували за об'єктом. Стрілки їхніх ліхтарів рухаються вздовж стіни, готові виявити будь-яку підозрілу діяльність.

Вайлет що приховувала свою присутність в тіні, наближалася до стіни, тримаючи в руці високоякісний металевий гак. Фіар здивувався побачивши його. Він знав, що дівчина інфікована так ще й мала еволюцію найвищого рівня, тому не усвідомлював чому б просто не перестрибнути. Але не питав. За допомогою спеціальних інструментів вона почала лазити вгору до певної висоти, використовуючи виступи та ніші, щоб уникнути зауваження сторожів. А потім, діставшись десь середини, вже за допомогою власних над здібностей відкинула себе від стіни та заскочила на самісіньку гору, а звідти одразу до низу та в перше ліпше вікно. Фіар виконав це саме, але гачки та мотузки йому не були потрібні. Один стрибок, другий, та він вже перед дівчиною.

Їм вдалося покинути Пекельний Перший непоміченими.

— Не знав, що ти фізично слабка.

— Всі мої сили йдуть на блокування сутності. Плюс я не харчуюся так як мала б. Багато факторів.

— Вирішила все ж ігнорувати кров?

— Тобі також раджу переходити на «веганство». В Естеллі тобі людинкою поласувати ніхто не дасть. Там ховають навіть померлих природним шляхом.

— Ти там ніколи не була. Звідки тоді знати?

— Там лише один інфікований. Але людей він не чіпає.

— Яка віра у монстра.

— Ти ж також чомусь віриш мені або в те, що я кажу про твого брата. То ж чому б мені не вірити своєму мечу?

— Не романтизуй весь хаос який оточує тебе. Монстр залишається монстром навіть після смерті.

— Я зможу це змінити. У мене багато краденого з лабораторії Міллер за рік. Якщо знайдемо вченого котрий зможе працювати з цим всім, то й ліки зможемо зробити. Цей вірус вимре, а ми станемо знову людьми. Відродимо те, що думали вже мертве.

— Позитивно. Але дуже наївно.

— Ну, нічого не робити також не є правильним рішенням. Тож краще жити надією аніж відчаєм. Ось моя позиція. – Вайлет посміхаючись простягнула руку до Фіара. – Передай мені, будь ласка, матеріали з лабораторії.

— Вони побудуть у мене поки не дійдемо туди куди маємо. Назвемо їх… Моєю гарантією недоторканості.

— Думаєш я ображу тебе після того, як отримаю бажане?

— Ти, ні. Твоя собака, хто знає. Ще покаже зубки та розкриє пащеку для лаю. А я не дружу із гучними тваринами.

— Він звісно любить інколи кусатися, але він хороший хлопчик. І багато мовчить. Тож не ображай його. І не називай собакою. Йому не подобається подібна асоціація.

Блондинка повільним кроком назад здвинулася з місця, вже у русі перевертаючись до Фіара спиною. Біловолосий покрокував слідом за нею, не продовжуючи зайвих, на його думку, діалогів.

Вони покинули пристінову зону Першого та Другого Району досить швидко. Не маючи зупинок, тримаючись виключно одного темпу руху, для пересування уникаючи найдовших доріг як обхідних, вони до другої години ночі вже дісталися кордону третього, де Вайлет вперше попросила відпочинок тривалістю у приблизно тридцять хвилин.

— Витривалістю бачу ти також не відома…

— Я вже казала… Моя сильна сторона це щит та блок. Все інше не до мене.

— Знаю. Але все ж дивно бачити, що навіть такі як ми настільки відрізняються один від одного.

Дівчина зітхаючи відновлювала своє дихання, вже готуючись продовжувати рух вперед. Вона хотіла з першими променями сонця вже топтати кордони Естелли, та уявляла як брат та коханий її зустрічатимуть. Думала про те чи обійме Кріс, не боячись про ризик, як сильно ображатиметься Аарон за те, що був покинутий нею.

Намагалася продумати монолог для захисту Фіара, та про те, як і чому його варто залишити поруч, а не проганяти чи намагатися вбити. Вайлет хоча й відправила з надією Еліаса до Естелли, одразу розповідаючи йому за Кріса та те як із ним поводитися, щоб стати його людиною, але побоювалася про його безуспішність у пропаганді ідеалізації Фіара через надмірно впертого Аарона.

— Час вийшов. Пора рухатися далі. – із думок її повернув у реальність грубий голос біловолосого мутованого.

— Так… Вибач. Ходімо. – вибачалася та, вже піднімаючись на ноги.

— Все нормально? Ти раптом змінилася в обличчі.

— Так. Просто лише зараз до мене дійшло, що моя рідна матір справжній монстр, а не рятівник як я вважала все дитинство. Вона прикидалася такою доброю та люблячою… А насправді покидала стіни районів, привозила піддослідних з інших лагерів та знущалася з них… Навіть ти та твій брат виявилися жертвами. Ваші спогади були зовсім переписані. Ви навіть не пам’ятаєте звідки родом.