Кінець світу: Естелла - Nilett

— Кріііііс! На складі там такееее! Зараз очманієш! – Влетів рудоволосий молодий чоловік. І одразу як у рота воду набрав. Адже побачив як Крістофер тримає в обіймах дівчину, а Аарон тупо за цим спостерігає та нічого не каже. Погляд Еліаса раптом ніби став невдоволеним та навіть подавленим. Навіть задоволена либа кудись зникла, що не було для нього характерним.

— Елі? Що там таке? – Запитав Кріс, вдивляючись в обличчя рудого.

— Пардон. Не думав що ти зайнятий… – Брайн раптом змінився в обличчі ще більше, і навіть манері мовлення. Та й настрій його наче значно погіршився.

— Все добре? Елі? – збентежено поглядав на рудого старший Боу, навіть обійми сестри послабивши. Він наче на механіці хотів підійти до нього.

— То ти і є Еліас? Вперше бачу тебе у живу. До цього я допомагала лише із тіні. – посміхнулася Вайлет, привертаючи до себе його увагу.

— Допомагала? З тіні? – Здивовано поглядав Елі – Ким ви будете панно? – раптом дивакувата манера джентльмена знову повернулася до нього. Хоч вираз обличчя лишався такий же ж самий холодний.

— Мене звуть Крістен-Вайлет. Я молодша сестра Кріса. – посміхаючись відповіла дівчина, та одразу відчула як рудоволосий непомітно із полегшенням видихає.

— Ах… То ти сестра… – Еліас раптом немов знову розцвів – Кріс багато про тебе розказував. Ну як багато… Скільки можна було мені знати гадаю. – усміхнено він підійшов до блондинки. Вайлет знову запідозрила нотку ревнощів до себе з боку Еліаса. Хоч і вважала це абсурдом. Кріс ніколи не цікавився чоловіками, та не давав приводів іншим зацікавлюватися саме ним як особистістю.

— Справді? І що ж таке мій братик казав?

— Нічого незаконного. – Крістофер погладив сестру по голові, досі не кваплячись відпускати – То що там на складі? Ти залетів до кабінету переповненим ентузіазму та навіть постукати забув. Хоча… Ти сюди вже як додому ходиш та не стукаєш. Хамло невиховане.

— Там той, любовний трикутник виплив і закінчився бійкою та госпіталізацією одного з охоронців та постраждалого.

— Хоч не фатальний наслідок?

— Розбита пика та зламана рука рахується фаталіті?

— … – Кріс тяжко зітхнув.

— Взагалі то якби не я, то було б гірше. То ж подякуй. Я все владнав.

— Ти хоч не причина цього трикутнику?

— Боже збав. Воно мені треба?

— Біс тебе знає. Ти те ще чудило.

— А це взагалі-то ображає мою гордість… – Еліас поглянув на Аарона, котрий з моменту появи рудого лиш те й робив що поглядав на прибулого – У тебе є питання до мене?

— Ага. Купа. Я б навіть сказав цілий букет.

— То задавай їх.

— Не зараз. Потім. – зіскочив зі столу той. – На разі я маю інші плани. – Аарон тихо підкрався до брата та сестри, торкаючись плеча дівчини – Ти, за мною. Кріс, ти з Елі. Руді, тримай Кріса так, щоб не вирвався.

— Га? Чого це раптом? – здивувався Крістофер, поки Еліасу навпаки доперло.

— Нас не стосується – почав той посміхатися, та допоміг Вайту позбутися старшого брата – Нехай погуляють. Їм потрібно.

— А пізніше погуляти не можуть? Взагалі то я також за нею сумував…

— Тоді ще трохи посумуй – Фиркнув Аарон, забираючи дівчину із кабінету, та залишаючи ображеного Кріса з Елі, який намагався підбадьорити його щось активно покрикуючи, поки руками обвивав його за плечі аби втримати.

***

Аарон тримав її за руку, та вів кудись якомога далі від кабінету старшого брата, поки чув ледь не прокльони у свій бік через це раптове присвоєння собі особи яку сам же й привів недавно.

Людей справді ніде не було. Коридори повністю порожні та навіть не насичені запахами, що лише доводило порожнечу дому, а на вулиці сяяло сонце через вінка прокладаючи світлий шлях вперед для пари.

У неочікуваний (або не зовсім) момент, Вайт відчинив одні із дверей у кінці коридору верхнього поверху, та затягнув за собою туди блондинку. Вона чомусь не сильно була здивована та мабуть, навіть очікувала подібного вчинку з боку хлопця. Адже за весь час поки вони йшли, Вайлет відчувала потужне серцебиття хлопця, та долоня її стискалася його рукою так сильно, що пальці, мабуть, навіть біліли одразу в обох. А ще й квапливі кроки, які ледь не переходили у біг… Вайт явно хотів якомога швидше опинитися там де ніхто не зупинить його.

У момент коли за її спиною тихо зачинилися двері, її спина одразу притиснулася до прохолодної стіни, а губи накрили вуста хлопця. Вайлет навіть не встигла помітити момент, коли Аарон знімає маску зі свого лиця та її ховає до кишені.

У цьому поцілунку кожен рух, кожен дотик, передавав неймовірну інтенсивність почуттів які виривалися на зовні від обох. Хлопець притискав дівчину до стіни, зграбно обхоплюючи її тіло обома руками, поки його губи впевнено знаходили шлях до її губ знову та знову.

Цей поцілунок став не просто дотиком – а справжнім обміном душами, віддзеркаленням внутрішнього вогню, що горів у їхніх серцях вже довший час.

Подих ставав швидшим, але глибшим, сповненим інтимності. Вони зникли у миті, вже не відчуваючи навколишнього світу, занурюючись у власний океан почуттів.