Безтурботний - Ю. Несбе

— Давай-но ще раз.

— Соціальна дистанція між незнайомими людьми становить від одного до трьох з половиною метрів. Це та відстань, якої зазвичай дотримуються, певна річ, якщо ситуація це дозволяє. Досить подивитися на чергу на зупинці транспорту або ж до туалету. У Токіо ж, наприклад, люди почуваються комфортно і на тіснішій відстані, проте варіації між різними культурами, як правило, незначні.

— Але не міг же він говорити їй щось пошепки з відстані більш ніж метр.

— Ні, проте цілком міг робити це на так званій особистій дистанції, яка становить від метра до сорока п’яти сантиметрів. Її дотримуються у спілкуванні з друзями та приятелями. Але, як бачиш, Забійник і Стіне Гретте порушують і цю межу. Я поміряла відстань — всього лише двадцять сантиметрів. Це означає, що вони перебувають у межах інтимної дистанції. При цьому люди виявляються настільки близькими одне до одного, що навіть не можуть тримати в постійному фокусі все обличчя співбесідника. Крім того, вони обов’язково відчувають його запах і навіть відчувають тепло тіла. Ця дистанція зазвичай зарезервована за тими, кого любиш, а також за членами сім’ї.

— Гм, — скептично гмикнув Харрі. — Я, звичайно, в захваті від широти твоїх знань, але не забувай, що ці двоє перебувають зараз в особливо драматичній ситуації.

— Саме це й добре! — Беате була в такому захопленні, що здавалось, якби не трималася вона за підлокітники крісла, так би і злетіла. — Без особливої на те потреби люди ніколи не порушують ті межі, про які говорить Едвард Холл. А Стіне Гретте і Забійникові це якраз і не потрібно.

Харрі потер підборіддя:

— О’кей, продовж думку.

— Я гадаю, Забійник знав Стіне Гретте, — сказала Беате. — Причому добре.

— Гаразд, гаразд. — Прикривши обличчя руками, Харрі заговорив крізь пальці. — Отже, Стіне була знайома з професійним банківським грабіжником, який здійснює чудово спланований наліт, після чого вбиває її. Адже ти розумієш, до чого нас приводить такий висновок, чи не так?

Беате кивнула:

— Я зараз же перевірю, що ми можемо відшукати на Стіне Гретте.

— Чудово. А після цього ми поговоримо з тим, хто був із нею на надзвичайно інтимній дистанції.

18

Прекрасний день

— Неприємне місце, — сказала Беате. — У мене просто мурашки по шкірі.

— Колись тут у них був один відомий пацієнт — Арнольд Юклерьод, — озвався Харрі. — Він говорив, що тут поміщається мозок хворого чудовиська — психіатрії. Так, значить, тобі нічого не вдалося накопати на Стіне Гретте?

— Ні. Бездоганна поведінка. З банківських рахунків не схоже, щоб у неї були грошові проблеми. Кредитними картками користувалася не часто — що в магазинах одягу, що в ресторанах. Ніяких виграшів на скачках або інших ознак пристрасті до азартних ігор. Найекстравагантніше з того, що мені вдалося встановити, — поїздка минулого літа до Сан-Паулу.

— А з чоловіком що?

— Та все те ж. Солідна, розсудлива людина.

Пройшовши за ворота психіатричної лікарні Геуста, вони

опинилися на майданчику, оточеному масивними будівлями з червоної цегли.

— Нагадує в’язницю, — сказала Беате.

— Генріх Ширмер, німецький архітектор дев’ятнадцятого століття. Той самий, що проектував в’язницю «Ботсен», — пояснив Харрі.

Санітар, який вийшов їм назустріч, відвів їх до реєстратури. У нього було неприродно чорне — ймовірно, фарбоване — волосся, та і виглядав він не санітаром, а швидше музикантом джазового ансамблю або художником-дизайнером. Що цілком відповідало дійсності.

— Здебільшого Гретте сидить, втупившись у вікно, — розповідав він, поки вони йшли по довгому коридору, що вів до відділення Г-3.

— Він здатний розмовляти? — поцікавився Харрі.

— Так, цілком… — За свою ворону зачіску, що надавала йому недбалого вигляду, санітарові довелося викласти цілих шість сотень. Відкинувши одне з пасом, які падали на лоб, він, примружившись, подивився на Харрі крізь скельця масивних окулярів у роговій оправі, що, на думку Холе, надавали йому вигляду справжнього «ботаніка». Хоча у поєднанні із зачіскою вони покликані були справляти прямо протилежне враження на людей тямущих.

— Колега має на увазі, чи достатньо Гретте здоровий, аби з ним можна було говорити про дружину, — втрутилася Беате.

— Спробуйте, — байдуже відповів санітар, повертаючи пасмо на місце. — Якщо у нього знову почнеться напад, нічого не вийде.

Харрі не запитав, як їм дізнатися, що починається напад. Дійшовши до кінця коридору, санітар відімкнув двері з вічком.

— Його що, доводиться тримати під замком? — запитала Беате, оглядаючись у просторій світлій кімнаті.

— Ні, — відрізав санітар і, не вдаючись до подальших пояснень, указав на самотню спину в білому халаті, що підносилася над присуненим упритул до вікна стільцем. — Я буду у вартівні ліворуч по коридору. Попередьте, коли зберетеся йти.

Вони підійшли до пацієнта, що сидів на стільці. Той не відриваючись дивився у вікно і при цьому правою рукою щось черкав у блокноті. Рухи були повільні, незграбні й якісь механічні, неначе ручку тримала не жива людська рука, а клішня робота.

— Тронн Гретте? — запитав Харрі.

Він не впізнавав людини, що обернулася до них. Гретте був обстрижений наголо, обличчя змарніло, а замість дикого блиску в очах, що налякав їх того вечора на тенісному корті, їх зустрів спокійний і порожній, але при цьому пронизливий погляд, яким він, здавалося, дивився крізь них. Харрі й раніше доводилося бачити таке. Такий вигляд мали після декількох тижнів відсидки ув’язнені, що вперше відбувають термін. Інстинктивно Харрі відчував, що людина, яка сидить перед ними, перебуває в тому ж стані. Вона відбуває свій термін.

— Ми з поліції, — сказав Харрі.

Гретте поволі перевів на них погляд.

— Йдеться про наліт на банк і вашу дружину.

Гретте наполовину приплющив очі; зараз у нього був такий вигляд, ніби він прагнув зосередитись і зрозуміти, про що говорить із ним Харрі.

— Ви дозволите поставити вам декілька запитань? — голосно запитала Беате.

Гретте поволі кивнув. Беате присунула стілець і сіла.

— Ви можете розповісти нам про неї? — попросила вона.

— Розповісти? — Голос був скрипучий, як погано змащені двері.

— Так, — підтвердила Беате і лагідно всміхнулася. — Нам хотілось би знати, якою була Стіне. Чим вона займалася. Що любила. Які у вас із нею були плани. Ну і таке інше.

— Все таке? — Гретте подивився на Беате.