Убивства за абеткою - Агата Крісті

– Вона робить усе ясним, як кристал. Я бачу відповіді на всі свої запитання. Привід для вбивства місіс Ашер (щоправда, його я вже давно розгледів), привід для вбивства сера Кармайкла Кларка, привід для вбивства в Донкастері й, нарешті, надзвичайно важливий привід для листів до Еркюля Пуаро.

– Не були б ви такі люб’язні пояснити? – запитав я.

– Не зараз. Мені необхідно трохи більше інформації. Її я можу отримати від нашого «спеціального легіону». І коли матиму відповідь на одне запитання, то піду й зустрінуся з Абеткарем. Нарешті ми зустрінемось особисто – Абеткар і Еркюль Пуаро, два супротивники.

– А потім? – запитав я.

– А потім, – сказав Пуаро, – ми поговоримо! Запевняю вас, Гастінґсе: для тих, кому є що приховувати, немає нічого небезпечнішого, аніж розмова! Слова, як одного разу сказав мені старий мудрий француз, – це вигадка людини, щоб перешкодити їй думати. Це також певний спосіб виявити те, що вона бажає приховати. Людина, Гастінґсе, не може встояти перед спокусою розкрити себе й виразити свою індивідуальність у розмові. Щоразу вона себе видає.

– І що, як ви очікуєте, вам розкаже Каст?

Еркюль Пуаро всміхнувся.

– Брехню, – сказав він. – І з неї я вичислю правду!

Розділ тридцять другий

І впіймати лиса

Протягом наступних кількох днів Пуаро був дуже зайнятий. Він загадково зникав, дуже мало розмовляв, сам до себе хмурився й безперестанку відмовлявся задовольнити моє природне зацікавлення стосовно видатних здібностей, які, на його думку, я проявив у минулому.

Мене не було запрошено супроводжувати його в загадкових приїздах і від’їздах – факт, через який певною мірою я обурювався.

Наприкінці тижня, однак, він повідомив про намір вирушити в Бексгілл та околиці й запропонував мені поїхати з ним. Я, не вагаючись, залюбки погодився.

Однак запрошення, як я виявив, стосувалося не лише мене. Члени нашого «особливого легіону» також були запрошені.

Вони були такі ж заінтриговані діями Пуаро, як і я. І все-таки до кінця дня принаймні я збагнув, куди хиляться думки Пуаро.

Спершу він відвідав містера й місіс Барнард і отримав від жінки точний звіт щодо того, коли саме містер Каст приходив до неї та що саме сказав. Потім Пуаро пішов у готель, де Каст зупинявся, і отримав детальний опис від’їзду того чоловіка. Як я можу судити, його розпитування не виявили ніяких нових фактів, проте Пуаро виглядав цілком задоволеним.

Потім він попрямував на пляж – на місце, де знайшли тіло Бетті Барнард. Тут він кілька хвилин ходив кругами, уважно вивчаючи гальку. У цьому я бачив мало сенсу, оскільки приплив накривав це місце двічі на день.

Однак до цього часу я знав, що дії Пуаро, якими безглуздими б вони не здавалися, зазвичай диктуються ідеєю.

Потім він пішов із пляжу в найближчу точку, де могла б бути припаркована машина. Звідти знову вийшов туди, де чекали автобуси перед відправкою із Бексгілла в Істборн.

Зрештою він завів усіх нас у кафе «Рудий кіт», де ми випили трохи несвіжого чаю, який подала повненька кельнерка Міллі Гіґлі.

У плавному галльському стилі він зробив їй комплімент щодо форми щиколотки.

– Ноги англійців завжди занадто худі! Але ви, мадемуазель, маєте ідеальну ногу. Вона має форму, вона має щиколотку!

Це неабияк розвеселило Міллі Гіґлі, але дівчина попросила не продовжувати. Вона знала, які ті французькі джентльмени.

Пуаро не завдавав собі цього разу клопоту, щоб виправити її помилку стосовно його національності. Він лише так пристрасно глянув на неї, що я був вражений, майже шокований.

– Voilà71, – сказав Пуаро, – я закінчив у Бексгіллі. Тепер їду в Істборн. Одне маленьке розслідування там – і все. Немає необхідності всім вам мене супроводжувати. Тим часом повертаймось у кафе і вип’ємо коктейль. Цей чай «Карлтон» був огидний!

Коли ми попивали свої коктейлі, Франклін Кларк із цікавістю сказав:

– Гадаю, ми можемо вгадати, за чим ви полюєте? Ви маєте намір зруйнувати те алібі. Але я не розумію, чим ви такі задоволені. У вас немає жодних нових фактів.

– Немає – це правда.

– Що ж тоді?

– Майте терпіння. Усе з часом стане на свої місця.

– Ви здаєтеся цілком задоволені собою.

– Нічого досі не суперечило моїй маленькій ідеї – ось чому.

Його обличчя стало серйозним.

– Мій друг Гастінґс якось розповідав мені, що в молодості грав у гру, яка називалася «Правда». Це була гра, в якій кожному почергово ставили три запитання, і на два з них треба було відповісти правдиво. Третє можна було визнати недійсним. Запитання, безумовно, були напрочуд нескромні. Але для початку кожен повинен був присягнутись, що він справді говоритиме правду й нічого окрім правди.

Він зупинився.

– То й що? – спитала Меґан.

– Eh bien, я хочу зіграти в цю гру. Однак немає необхідності ставити всі три запитання. Одного буде достатньо. Одне запитання кожному з вас.

– Звісно, – нетерпляче мовив Кларк. – Ми відповімо на будь-яке.

– Але я хочу, щоб це було насправжки. Чи всі ви клянетеся говорити правду?

Він так серйозно це говорив, що інші, спантеличені, самі стали серйозними. Вони всі присягнулись так, як він того вимагав.

– Bon, – виснував Пуаро. – Починаймо.

– Я готова, – сказала Тора Ґрей.

– А, леді спершу… Та цього разу це не про ввічливість. Ми почнемо інакше.

Він повернувся до Франкліна Кларка.

– Що, mon cher, містере Кларк, ви думаєте про капелюшки, які цього року носили леді в Аскоті?

Франклін Кларк витріщився на нього.

– Це жарт?

– Звісно ні.

– Це ваше серйозне запитання?

– Саме так.

Кларк почав усміхатись.

– Ну, мсьє Пуаро, насправді я не їздив у Аскот, але з того, що міг бачити, коли проїжджали машини, жіночі капелюшки для Аскота були ще кумедніші, ніж ті, які вони носять зазвичай.

– Химерні?

– Доволі химерні.

Пуаро всміхнувся й повернувся до Дональда Фрейзера.

– Коли у вас була відпустка цього року, мсьє?

Тепер настала черга Фрейзера витріщатись.

– Моя відпустка? Перші два тижні серпня.

Раптом його обличчя затремтіло. Я подумав, що запитання нагадало йому втрату дівчини, яку він кохав.

Однак Пуаро, здається, небагато уваги приділив його відповіді. Він повернувся до Тори Ґрей, і його голос ледь змінився. Він напружився. Його запитання було різким і чітким.

– Мадемуазель, у випадку смерті леді Кларк чи вийшли б ви заміж за сера Кармайкла, якби він запропонував?

Дівчина