Убивства за абеткою - Агата Крісті

Містер Каст похитав головою.

– Ні, – сказав він. – Не знаю.

Розділ тридцять четвертий

Пуаро пояснює

Ми сиділи, напружені й уважні, слухаючи, як Пуаро остаточно роз’яснює справу.

– Увесь час, – сказав він, – я переймався в цій справі запитанням: чому? Днями Гастінґс сказав мені, що справу завершено. Я відповів йому, що справою була людина. Проблемою була не таємниця вбивств, а таємниця Абеткаря. Чому він вважав за необхідне скоїти ці вбивства? Чому він вибрав мене своїм супротивником?

Сказати, що чоловік просто втратив глузд – це не відповідь. Стверджувати, що людина коїть божевільні вчинки тому, що вона божевільна, просто нерозумно. Божевільна людина така ж логічна й поміркована у своїх діях, як і нормальна, – враховуючи її своєрідний, схиблений погляд. Приміром, якщо людина наполягає на тому, щоб вийти на вулицю без нічого, окрім пов’язки на стегнах, то її поведінка здається вкрай чудернацькою. Та щойно ви дізнаєтеся, що ця людина твердо переконана, що вона є Махатмою Ганді, як її поведінка стає повністю обґрунтованою й логічною.

У цьому випадку необхідно уявити собі розум, організований так, щоб логічно й обґрунтовано здійснити чотири або більше вбивств і заздалегідь сповістити про них листами до Еркюля Пуаро.

Мій друг Гастінґс скаже вам, що з того часу, як я отримав першого листа, я був засмучений і стурбований. Мені одразу здалося, що з листом щось не так.

– І ви мали рацію, – сухо сказав Франклін Кларк.

– Авжеж. Але тоді, на початку, я припустився серйозної помилки. Я дозволив своєму відчуттю – моєму дуже гострому відчуттю про цього листа – залишитися простим уявленням. Я ставився до цього наче до інтуїції. В обґрунтованому логічному розумі немає місця для інтуїції – геніального здогаду! Можна вгадати, звісно, – і здогад є або правильним, або неправильним. Якщо правильним – ти називаєш це інтуїцією. Якщо неправильним – зазвичай більше про це не говориш. Але те, що часто називається інтуїцією, є насправді враженням, яке базується на логічному висновку або досвіді. Коли експерт відчуває, що з картиною, меблями чи підписом на чекові щось не так, він насправді базує це відчуття на безлічі маленьких знаків і нюансів. У нього немає потреби розглядати їх детально – його досвід уникає цього. Чистий результат – це певне враження, що щось не так. Але це не здогад, а враження, яке базується на досвіді. Eh bien, я визнаю, що не оцінив першого листа так, як слід було. Він просто дуже мене стривожив. Поліція розцінила його як розіграш. Сам я сприйняв його серйозно. Я був переконаний, що вбивство станеться в Андовері так, як і було сказано. Як ви знаєте, вбивство таки сталось. На тому етапі не було ніяких засобів, як я добре розумів, дізнатися, хто був тією людиною, яка здійснила цей вчинок. Єдиний шлях, що був відкритий для мене, – спробувати зрозуміти, що за людина могла це скоїти. Дещо було мені відомо. Лист, спосіб скоєння злочину, жертва. Що треба було виявити: мотив злочину, мотив листа.

– Публічність, – запропонував Кларк.

– Звісно, комплекс неповноцінності пояснює це, – додала Тора Ґрей.

– Це, звісно, була очевидна деталь, щоб за неї вхопитись. Але чому я? Чому Еркюль Пуаро? Більша публічність могла бути забезпечена надсиланням листів у Скотленд-Ярд. Ще більша – надсиланням їх у газету. Газета могла б і не надрукувати першого листа, але до того часу, як станеться другий злочин, Абеткарю була б забезпечена вся можлива публічність, яку може дати преса. Чому тоді Еркюль Пуаро? Чи було це з якоїсь особистої причини? У листі проскочила легка упередженість до чужинців – але недостатня, щоб прояснити справу. Тоді прийшов другий лист – і відтак було вбито Бетті Барнард у Бексгіллі. Тепер стало очевидним (як я й підозрював), що вбивства триватимуть в алфавітному порядку, але факт, який здавався остаточним для більшості людей, залишив незміненим головне запитання в моїй голові. Чому потрібно було Абеткарю скоювати ті вбивства?

Меґан Барнард завовтузилася в кріслі.

– Чи немає такої речі, як… як пристрасть до крові? – сказала вона.

Пуаро повернувся до неї.

– Ви маєте рацію, мадемуазель. Є така річ. Пристрасть убивати. Але це не зовсім вписувалось у факти нашої справи. Маніяк-убивця зазвичай прагне вбити стільки жертв, скільки можливо. Це прагнення, яке постійно повторюється. Велика ідея такого вбивці – заховати сліди, не рекламувати їх. Якщо ми розглянемо чотири обрані жертви – чи бодай три з них (бо про містера Даунза й містера Ерлсфілда я знаю дуже мало), то зрозуміємо, що, захотівши, убивця міг би розправитися з ними, не накликаючи на себе жодних підозр. Франц Ашер, Дональд Фрейзер, Меґан Барнард чи, ймовірно, містер Кларк – це люди, яких поліція запідозрила б, навіть якби вона не змогла отримати прямих доказів. Про невідомого маніяка й не подумали б! Чому тоді вбивця відчував необхідність привернути увагу до себе? Чи була необхідність залишати на кожному тілі копію залізничного довідника «АВС»? Чи була то манія? Чи був то якийсь комплекс, пов’язаний із залізничним довідником? Я виявив, що цілком немислимо на цій стадії збагнути хід думок убивці. Авжеж, це не могло бути благородство? Страх відповідальності за злочин був перекинутий на безневинного? Хоча я не міг відповісти на головне запитання, однак усе-таки відчував, що дізнався дещо про вбивцю.

– Що ж саме? – запитав Фрейзер.

– Почнімо з того, що він мислить списками. Його злочини були скоєні в алфавітному порядку – це очевидно було важливим для нього. З іншого боку, він не перебирав жертвами: місіс Ашер, Бетті Барнард, сер Кармайкл Кларк дуже відрізнялись одне від одного. Не було принципу статі, принципу віку – і це мені здавалося дуже дивним фактом. Якщо людина вбиває бездумно – це зазвичай тому, що вона прибирає кожного, хто стоїть у неї на дорозі чи дратує її. Але алфавітний список показав, що тут не цей випадок. Інший тип убивці зазвичай обирає певний тип жертви – майже завжди протилежної статі. Було щось безсистемне в Абеткаря, що, мені здавалося, не узгоджувалось із алфавітним принципом. Я дозволив собі зробити невеликий висновок. Вибір довідника «АВС» вказував на те, що я назвав би мисленням залізничника. Це більше поширено серед чоловіків, ніж серед жінок.