Убивства за абеткою - Агата Крісті
– Ні… е-е-е… ні, місіс Марбері. Нечасто.
– Сподіваюся, це не погані новини?
– Ні. – Яка наполеглива жінка. Він побачив заголовки в газеті, яку тримав.
Народилися… Одружилися… Померли…
– Моя сестра народила хлопчика, – випалив він. Він, у якого ніколи не було сестри!
– О Боже! Що ж, упевнена, це чудово. («А за всі ці роки він жодного разу не згадав про сестру, – подумала вона. – Хіба ж не типовий чоловік!») Скажу вам, я здивувалася, коли жінка покликала до телефону містера Каста. Просто спочатку мені здалося, що це був голос моєї Лілі – ну дуже схожий, але більш бундючний, якщо ви розумієте, про що я. Такий високий. Що ж, містере Каст, мої вітання. Це перший чи у вас уже є маленькі племінники і племінниці?
– Це єдиний, – сказав містер Каст. – Єдиний, який у мене є, і… е-е… думаю, мені час іти. Мене просять приїхати. Гадаю, якщо поспішу, ще встигну на потяг.
– Містере Каст, ви надовго? – спитала місіс Марбері, коли він біг сходами нагору.
– О ні, два-три дні, і все.
Він зник у спальні. Місіс Марбері пішла на кухню, сентиментально думаючи про малюка.
Раптом її свідомість стрепенулась.
Учора ввечері Том із Лілі вираховували дати! Намагаючись визначити, чи містер Каст часом не є той страшний монстр, Абеткар. Просто через його ініціали та через ще декілька збігів.
– Не думаю, що вони серйозно мали це на увазі, – заспокоювала вона себе. – Тепер, сподіваюся, їм буде соромно за себе.
Якимсь дивним чином вона не могла пояснити, чому заява містера Каста про те, що його сестра народила дитину, успішно розсіяла всі сумніви місіс Марбері щодо сумлінності її мешканця.
– Сподіваюся, їй не надто важко, бідоласі, – подумала місіс Марбері, прикладаючи праску до щоки, перш ніж прасувати шовкову комбінацію Лілі.
Її думки знову повернулися до новонародженого.
Містер Каст тихо зійшов сходами вниз із валізою в руці. Якусь хвилину він дивився на телефон.
Ця коротка розмова відлунювала в його голові.
– Ви містер Каст? Думаю, ви хотіли б знати, що до вас може прийти інспектор зі Скотленд-Ярду…
Що він відповів? Він не міг пригадати.
– Дякую, дякую, люба… ви дуже добрі…
Щось таке.
Навіщо вона йому зателефонувала? Вона могла просто здогадатись? Чи хотіла переконатися, що під час візиту інспектора він буде вдома?
Але як вона дізналася, що приїде інспектор? Та її голос… Вона приховала голос від своєї матері…
Скидалося на те… скидалося на те, що вона знала… Але, звісно, якби знала, вона б не…
Хоча вона могла б. Жінки дуже дивні. Несподівано жорстокі та несподівано добрі. Він бачив, як одного разу Лілі випустила мишу з мишоловки.
Добра дівчина…
Добра, гарна дівчина…
Він зупинився в холі біля вішалки з парасольками й пальто.
Чи повинен він?
За нього все вирішив легкий шум…
Ні, немає часу…
Може вийти місіс Марбері…
Він відчинив двері, вийшов і зачинив їх за собою…
Куди?
Розділ двадцять дев’ятий
У Скотленд-Ярді
Знову нарада.
Помічник комісара, інспектор Кром, Пуаро та я.
Помічник комісара говорив:
– Мсьє Пуаро, ви дали добру пораду перевірити продаж панчіх.
Пуаро розвів руками.
– Усе на це вказувало. Цей чоловік не міг бути звичайним агентом. Він продавав напряму, а не працював із замовленнями.
– Інспекторе, тут усе зрозуміло?
– Думаю, що так, сер. – Кром зазирнув у папку. – Мені попрацювати над місцями й датами?
– Так, будь ласка.
– Я перевірив Чарстон, Пейнтон і Торкі. Є список людей, до яких він ходив і пропонував панчохи. Треба сказати, що він ґрунтовно все продумав. Зупинявся в «Пітті», невеликому готелі біля вокзалу Торр. У ніч убивства повернувся в готель о 10 : 30. Міг сісти на поїзд з Чарстона о 9 : 57, який приїжджає в Торр о 10 : 20. На вокзалі чи в поїзді не помітили нікого, хто відповідає його опису, але в ту п’ятницю була дартмутська регата і поїзди з Кінґзвера були переповнені.
У Бексгіллі так само. Зупинився в «Ґлоуб» під своїм прізвищем. Пропонував панчохи десь у десяти місцях, включно з місіс Барнард і «Рудим котом». Покинув готель раннього вечора. Повернувся в Лондон наступного ранку близько 11 : 30. В Андовері та сама процедура. Зупинявся у «Фезерз». Запропонував панчохи місіс Фаулер, сусідці місіс Ашер і ще півдюжині інших людей на вулиці. Пара панчіх місіс Ашер, яку я отримав від її племінниці (прізвище Дровер), ідентична з партією Каста.
– Наразі добре, – сказав помічник комісара.
– Діючи за отриманою інформацією, – сказав інспектор, – я відправився за адресою, яку дав мені Гартіґан, але виявив, що Каст вийшов із дому приблизно півгодини перед моїм приходом. Як мені сказали, він отримав телефонне повідомлення. Це сталося з ним уперше – так мені сказала його господиня.
– Спільник? – припустив помічник комісара.
– Навряд чи, – сказав Пуаро. – Дивно, хіба що… Ми всі зацікавлено подивилися на нього, поки він мовчав.
Проте він похитав головою, й інспектор продовжив.
– Я ретельно обшукав кімнату, в якій він проживав. Цей обшук розвіює всі сумніви. Я знайшов блок паперу для записів, аналогічний тому, на якому були написані листи, велику кількість панчішних виробів. А в комірчині, де зберігалися панчохи, – пакунок таких самих форми й розміру, але там виявилися не панчохи, а вісім нових залізничних довідників «АВС»!
– Доказ однозначний, – сказав помічник комісара.
– Я виявив ще дещо, – сказав інспектор, і його голос став майже тріумфальним. – Виявив це тільки сьогодні зранку, сер. Ще не встиг доповісти. У його кімнаті не було ножа.
– Було б останньою дурістю принести його назад, – зауважив Пуаро.
– Зрештою, він – людина неадекватна, – зауважив інспектор. – У будь-якому разі, мені спало на гадку, що він, можливо, приніс ніж, а потім зрозумів, як небезпечно ховати його (як указав мсьє Пуаро) у своїй кімнаті, і знайшов якесь інше місце. Яке місце в будинку він найімовірніше обере? Я відразу ж знайшов його. Вішалка в холі – ніхто і ніколи не пересуває вішалку. Насилу я відсунув її від стіни – і ось він!
– Ніж?
– Ніж. Не сумніваюся в цьому. Засохла кров усе ще на ньому.
– Хороша робота, Кроме, – схвально сказав помічник комісара. – Тепер нам потрібна єдина річ.
– Яка?
– Він
