Зваблені ненавистю - Ерін Кас

— До чого ця вечеря? Я не знаю, де Олег.

— Як до чого? Сумку твою привіз. А шукати Олега зараз немає сенсу.

— Ти ніяк не можеш повернути своє? Ну, поговорити з цим покупцем. Пояснити все.

— Вклонитися і попросити? — хмикає роздратовано.

— Заради важливої справи можна і поступитися деяким принципам.

— Це виключено. Однак висновки я зробив.

Нам приносять замовлення і розмова припиняється. Він не ставить питань і має врівноважений, навіть спокійний вигляд. Наче за один день пережив неприємну ситуацію і прийняв якесь рішення. Головне, щоб воно не стосувалося помсти Олегу через його сестру. Тобто мене, яка знати ніколи не знала того дивака. Перейти дорогу Арсену було його найбільшою помилкою у житті.

Після вечері він замовляє каву, а я зелений чай. Не розмовляємо. Ніби ми давні знайомі, які вже усі теми вичерпали і зайшли просто повечеряти. Потім Арсен розраховується і виходимо. На вулиці стало холодніше, здійнявся вітер. Арсен розблоковує сигналізацію й відчиняє для мене дверцята. Не сперечаюся, сівши на пасажирське сидіння. Вистачило на сьогодні екстриму. Він сідає, але не заводить двигун. Нахилившись, дістає щось з бардачка й несподівано кладе мені на коліна.

Паспорт.

Серце починає схвильовано калатати, погане передчуття враз опановує тілом.

— А тепер поговоримо, — відхилившись, розвертається до мене.

— Про що? — починаю нервувати. Його тон змінився, став суворим. Ось і помста не забарилася…

— Хто ти?