Три шляхи до одного серця - Катря Вивір

 Назар підійшов до плити і поставив чайник, потім приніс дрова і почав розпалювати камін. Бонбон всюди ходив за ним хвостиком, тож чоловік одразу збагнув, що пса час вигуляти. Він заварив чай і повів малого на двір. У кімнаті стало дещо тепліше і Тіна висунула руку з-під ковдри, аби дотягнутися до пляшки з вином. Коли Назар повернувся, він першим ділом прибрав безлад біля дивану. Потім зробив нашвидкуруч яєшню та тости з маслом, налив велику кружку солодкого чаю та покликав Тіну до столу. Щойно дівчина спробувала встати з дивану, її хитнуло і вона плюхнулась назад на своє місце.

— Зрозумів: ти не тільки хвора, але й не дуже твереза, — сказав сам до себе Назар. Він приніс тацю з пізнім сніданком у вітальню і поставив на журнальний столик перед Тіною.

— Дякую, — сказала дівчина, однією рукою пригладжуючи нечесане відучора волосся. Вона їла мовчки і з великим апетитом, а Назар задоволено за цим спостерігав. На фоні шумів телевізор, тріскотіло полум’я у каміні і вмить будинок став таким же затишним, як був для Тіни напередодні. Вона повільно сьорбала трав’яний чай і кожен ковток теплою хвилею розходився її тілом. Час від часу вони з Назаром ніяково переглядались, врешті-решт чоловік не витримав і спитав.

— Ну розповідай вже, що трапилось?

 Тіна відчула, що їй дійсно потрібно виговоритись. Однак вона навіть не знала, з чого почати, тому вирішила: з усього і одразу. Щойно дівчина потягнула за одну ниточку спогадів, як вже не могла зупинитись:

— Річ у тому, що на мене відкрили кримінальну справу за підозрою у контрабанді зброї у великих обсягах. Сьогодні я вийшла під заставу, однак мені все одно загрожує сім років в’язниці. Гроші вніс мій хлопець, Ігор. Він, до речі, мене і підставив. А ще я думаю, що Ігор зустрічається з однією блондинкою з довжелезними стрункими ногами. Це погано, бо за планом він мав би стати моїм ідеальним нареченим. Водночас Ігор мій шеф і очікує вчасного відкриття магазину «Лоренс». Але цей проєкт – суцільна низка невдач. Не впевнена, що ми взагалі відкриємось, тим паче тепер, коли в мене температура і я однією ногою у в’язниці. А може мене вже звільнено? Хто знає! А інший мій хлопець, Сашко, втік із моєю найкращою подругою.

— Ще й запасний хлопець злиняв? Справді халепа, — Назар ледь стримував усмішку, однак Тіна була цілком серйозною і продовжила.

— Я думала, ми з ним споріднені душі, в нас був такий зв’язок! Сашко неймовірно гарний! А його прекрасні зелені очі нагадують моє перше кохання. Він якось навіть присвятив мені пісню. — Тіна мимоволі розплакалась.

— Так, пісня – це вже серйозно, — Назар поплескав дівчину по плечу в знак підтримки.

— І він втік, щойно я потрапила в халепу! Забрав навіть свої кляті лижі, хоча я їх у нього купила. Виходить Сашко мене пограбував?

— Виходить так, — погодився чоловік.

— Вони кинули не тільки мене, а й Бонбона. Хіба так можна?

— Справді лихі люди, вони тебе не варті, — попри те, що Назару було важко підбирати влучні слова підтримки, однак йому вдалося сяк-так заспокоїти Тіну.

— А я візьму і стану відлюдницею. Лишусь тут жити, заведу кількох овець і буду цілими днями прати вовну. Мені так сподобалось.

— В тебе точно висока температура, — Назар притулив свою масивну долоню до спітнілого Тіниного чола.

— Ні, справді! Я не жартую. Навчуся прясти нитки і буду в’язати светри та шарфи на продаж. І пішло воно все до біса! Так Бонбон?

— Це була б гарна ідея, якби я тебе хоч трохи не знав, — усміхнувся Назар.

 Вони ще трошки поговорили про те, скільки і яких овець варто купити Тіні, та як за ними доглядати. Назар підтримував цю безглузду, на його думку, розмову, адже бачив, що це єдине, що заспокоює Тіну. Врешті-решт дівчина задрімала, а чоловік тим часом зварив курячий бульйон, сходив у аптеку за ліками та почав бавитись з Бонбоном. Коли сутеніло і Тіна прокинулась, Назар досі був поряд. Вони поїли гарячого супу та сіли поряд дивитись наступну частину фільмів про Аквамена, час від часу обмінюючись різними думками. Тіна була вдячна Назару за те, що провів з нею весь день. Він буквально зігрів її своєю турботою і довколишній світ видавався дівчині вже не таким колючим і ворожим. Тіна сама собі здивувалась, коли її мало не до сліз засмутив той факт, що Назар почав збиратися додому. Їй хотілося більше його уваги і підтримки, а не лишатися самій у цьому, хоча й теплому, однак порожньому будинку.

— Ти можеш заночувати тут, на дивані, — сказала дівчина, а потім додала: — або у моїй кімнаті, а я спатиму у вітальні.

 Вона бачила, що Назар не збирається пристати на її привабливу пропозицію і ще дужче засмутилась.

— Ти тут мій єдиний друг, будь ласка, залишся.

— Друг? — Назар зітхнув і нахилився, щоб взути черевики. — Тоді як «подруга» ти маєш мене зрозуміти: дома чекає Федя. Не можу його лишити самого.

 Чоловік таки пішов, тож Тіна подибала у свою кімнату та уткнулась у телефон, щоб трохи згаяти час перед сном. Вона дуже здивувалась, коли побачила на екрані повідомлення від Ігоря і навіть певний час не наважувалась його відкрити. Зібравшись із думками, Тіна таки прочитала надісланий їй коротенький текст: «Маємо з тобою поговорити. Заїду завтра після обіду, будь готова» – і сховала мобільний під подушку.