Три шляхи до одного серця - Катря Вивір

 Тіна захитала головою. Це була величезна для неї сума. Нарешті до дівчини дійшло, що ночуватиме вона за ґратами.

— Ну що ж, тоді до завтра, — адвокат стримано кивнув і вийшов.

 Телефон у Тіни забрали під розписку одразу після розмови з адвокатом, тож дівчина просто сиділа в кутку своєї камери, спостерігаючи за блиманням лампочки в коридорі. Вона зовсім втратила лік часу і не хотіла ні їсти, ні пити, ні спати. Замкнене приміщення без вікон справило на Тіну сильне враження. Дівчині здавалося, що її мозок також замкнули у маленьку темну коробочку і він геть відмовляється працювати. У неї не було жодної думки, як можна виплутатись із цієї халепи, окрім як просто чекати.

 Коли замок у залізних дверях клацнув, у Тіни завмерло серце. До кімнати завели високу широкоплечу жінку років п’ятдесяти. Вона мала руде волосся, перепалене хімічною завивкою, і була одягнута у яскравий рожевий спортивний костюм із плюшу. Поліцейський зняв із неї наручники і незнайомка, потираючи зап’ястя, гепнулась на сусідню від Тіни лаву. Дівчина ще сильніше втислася у куток і завмерла.

— Боже, дитино, з якого борделю тебе витягли! — вигукнула співкамерниця, ретельно оглянувши Тінині шовкові штані та лисячу шубу.

— Я не повія, — одразу обурилась Тіна. — Я контрабандистка! Дуже серйозна, між іншим, — дівчина спробувала захиститись і показати свій авторитет.

— Ясно, та хоч папа римський, — байдуже відповіла жінка і почала щось шукати у своєму об'ємному бюстгальтері. Тіна відчула, що незнайомка не проявляє жодної агресії, тому одразу пожалкувала про свої слова.

— Насправді, я не винувата. Сталася якась помилка, — почала вона.

— Тут всі не винуваті, сонечко. Я, наприклад, не винувата у крадіжці. Але кого це цікавить, правда ж? — жінка нарешті дістала з пазухи зіжмакану пачку цигарок. — Будеш?

— Ні, дякую, я не палю, — відповіла Тіна.

— Бачу, ти тут вперше, чи не так? Як звати?

— Тіна.

— Тіночко, запам’ятай два прості правила: у в’язниці бери все, що дають. Тут кожна дрібничка на вагу золота, а особливо цигарки. І друге правило: користуйся будь-яким шансом звідси вибратись. За ґратами жінка старішає за рік на п'ять. Я Стелла, до речі.

— Дуже приємно! — відповіла Тіна, взяла у жінки цигарку, подякувала і сховала у кишеню.

— То кажеш не винувата? — нова знайома продовжувала розмову вже лежачі на лаві із недопалком у зубах.

— Так, думаю мене підставили чи щось таке.

— То підстав у відповідь. Потрібно захищатись у цьому хижацькому світі, сонечко.

— Якби ж то я знала, хто.

— Я впевнена, все ти знаєш. Може просто боїшся поглянути правді в очі?

 Вже пізніше, коли після довгої філософської розмови про сенс життя, Тінина коліжанка заснула, дівчина дещо згадала. Вона зрозуміла, що Стелла мала рацію: дівчина добре знала, хто її підставив. Перед очима одразу виринув спогад про розкішний ресторан, живу музику, величезний букет троянд. Саме тоді, на побаченні, вона підписала два єдині документи, які не вивчила як слід, бо її попросив Ігор.