Моя в борг - Джулія Ромуш

Спускаюся сходами й відразу прискорюю крок, живіт починає бурчати ще голосніше і я хочу якнайшвидше дістатися до кухні. Коли опиняюся біля холодильника, навіть не вірю своєму щастю. Закушую щоки зсередини, коли тягну на себе дверцята. Найголовніше зараз не забити шлунок, щоб мені не стало погано. Але коли відкриваю холодильник, то здоровий глузд відходить на другий план. Голодними очима ковзаю по продуктах і відчуваю, як у мене течуть слинки. Хоч би підлогу тут не закапати.

Дістаю з холодильника сир, буженину. Мені вартує титанічних зусиль не накинутися на все це відразу. Примушую себе взяти дошку та ніж. Відрізаю шматочок сиру і відразу відправляю в рот. Закочую очі, коли відчуваю смак їжі. Господи, я мало не вмерла з голоду. Нарізаю ще й ще. Зупинитися теж важко, тому що почуття голоду все ще не вгамовано, але я розумію, що ще трохи і я просто завтра скиглитиму від пекельного болю в шлунку. Прибираю все за собою, знищую сліди злочину. Потім починаю відчиняти всі дверцята шафок і шукати хоч щось, що можна було б забрати в кімнату і сховати. Щось, що може лежати без холодильника та не зіпсується. Коли знаходжу пакування печива, то мало не верещу від радості.

Іти в кімнату поки що рано. Мені потрібно зробити ще щось. Я не просто так вийшла з кімнати саме у такий час. Приблизно зараз мають закрити собак. 

Я виходжу до головної кімнати, звідти відкривається дуже гарний вигляд. Видно більшу частину двору. Ворота. Я підходжу ближче до вікна і завмираю, тому що саме цієї секунди собаки біжать до вольєра. До своїх величезних кліток. Я бачу як один з охоронців кидає їм шматки сирого м'яса і мені відразу стає ніяково, коли я бачу, як собаки його розривають. Безжально роздирають іклами. Після собак закривають у вольєрах. Я ж стою і безперервно за всім спостерігаю. Коли я бачу, як відчиняються ворота, то у мене навіть серце битися перестає. На територію будинку в'їжджає машина. Я її знаю, це не машина Бакера. Це машина другого охоронця, який слідкує за собаками. Отже, ось чому їх заганяють... У них у цей час відбувається зміна людей.

***

Бакер

***

Відкриваю відео на весь екран і відкинувшись на спинку крісла, уважно спостерігаю за тим, що робить дівчисько. А сучка виявилася впертою. Я думав, що її максимум на добу бойкоту вистачить, але вона протрималася три дні.

Коли помітив її на відео, думав, що здалося. Придивився, ні, таки вона. Тікає сходами та біжить на кухню. Усміхаюся. Все тишком-нишком, щоб ніхто не побачив. Адже їй постійно в кімнату приносять їжу, але вона щоразу гордо відмовлялася. Вчора, коли пригрозили, що їй потрібно все з'їсти, викинула тарілки у двір. Заявила, що в мене голодні собаки, яких я морю голодом і їм потрібно краще їсти. Розпещене дівчисько. Шкідливе дівчисько. Так і напрошується на гарну прочуханку.

Телефон знову вібрує. Дивлюся на екран і починаю сильніше злитися. Дзвонить її тато. Вже третій день намагається зв'язатися зі мною всіма можливими способами. Совість прокинулася? Чи можливо доньку хоче додому забрати?

- Уважно слухаю, - відсуваю ноутбук якомога далі, але відео не закриваю, продовжую спостерігати за дівчиськом, яке дісталося до холодильника.

- Я вже третій день не можу тобі додзвонитись! - Чоловік вибирає явно не ту тактику, підвищує на мене голос.

- Продовжиш у тому ж дусі й взагалі додзвонитися не зможеш, - застережливо вимовляю. Чую, як він гнівно дихає на тому кінці дроту. Але мені зовсім плювати на те, що йому там подобається чи ні.

- Як моя дочка? - Видихнувши, зменшує тон.

- Сита, - кажу чисту правду, тому що зараз спостерігаю за тим, як вона запихає в рот величезний шматок сиру.

- Вона прийшла до тями? Як її самопочуття? - Адамс починає мене злити ще сильніше.

- Не забагато питань для батька, який продав дочку? - Моє терпіння добігає кінця. У нас був договір, по якому він не повинен мати мені мізки, а тепер він сам його ж і порушує.

- Ти знаєш ситуацію! Якщо ти зараз...

- У мене немає часу на твої докори совісті. Дівча живе, сите. Все готується до весілля, документи майже готові.

- У нас з тобою була інша угода. Вона ледве не вийшла заміж за цього виродка. Ми з тобою домовлялися, що ти припиниш усе заздалегідь. Не допустиш такого стресу.

- Договір був щодо того, що вона вийде за мене. Все йде за планом.

- Ти зробив усе так, що вона в повному шоку. Ненавидить усіх і все довкола. Вона не мала побачити ту розписку!

Так, було б усе простіше, якби вона не дізналася яка ти гнида.

- Прикривати твою дупу в мої плани не входило. Таша вже доросла дівчинка, нехай вчиться дивитися реальності в обличчя. Чи ти хотів, щоб вона плекала надію, що тато з дня на день її врятує?

- Якщо через тебе я втрачу дочку, тоді...

Договорити не даю, бо все це мені вже набридло.

- Якщо ти втратиш дочку, то тільки зі своєї вини. Ти зробив максимум, щоб вона від тебе відмовилася.

- Послухай, я...

Скидаю виклик. Цю маячню слухати не збираюся, тим більше, що на відео починає відбуватися щось цікаве.

Наближаю картинку, намагаюся зрозуміти на що дівчисько так уважно дивиться. Аж надто в неї зацікавлене обличчя. Дивиться у вікно, отже, щось відбувається у дворі. Бачу, як бліднішає, ніби чогось злякалася. Відкриваю інше відео. Камера у дворі. Ось воно що. Побачила, як собаки зубами розривають шматки м'яса? Так, вони жорстокі, служать лише своєму господареві. Навіть охорона їх боїться.

Знову перемикаюся на дівчисько. Вона не відходить від вікна, продовжує дивитися. І тільки зараз до мене починає доходити. Я дивлюся на час і криво посміхаюся. Ось воно що... Вирахувала час, коли охоронці змінюються і собак заганяють у вольєри? Відкидаюсь у кріслі та продовжую за всім цим спостерігати. Навіть стає цікаво. Адже вона не просто так спостерігає, отже, вирішила втекти? Не повірила словам свого нікчемного татуся? Не вірить, що на неї хтось полює? Ну що ж... Здається, настав час подати дівчинці урок. Швидкий та дієвий. Щоб усе дійшло раз і назавжди.