Моя в борг - Джулія Ромуш

Бакер ще кілька секунд свердлить мене своїм поглядом, а потім просто відвертається, а я стискаю пальці в кулаки до хрускоту, тільки щоб не піддатися емоціям і не почати кричати та істерити. Ну от як з ним взагалі розмовляти? Як з цією людиною можна про щось домовитися, якщо мені хочеться чимось тріснути її по голові?

- Смачного, - підсуває до мене тарілку з їжею. Виглядає насправді апетитно, ось тільки мій живіт забитий сиром. Особливо їсти мені не хочеться.

- Ти не відповів, - уперто наполягаю на своєму.

- А я не помітив, що ти стала слухняною та покірною, - киває на тарілку і склавши руки на грудях, на кілька кроків відходить назад та упирається спиною об стіну. Потрібно бути повною дурепою, щоб не зрозуміти, що це шантаж. Якщо я не з'їм зараз те, що він мені дав, то жодної розмови далі не буде.

Від слів "слухняної та покірної" у мене рипнули зуби, бо захотілося вміст тарілки виплеснути йому в пику. Але натомість я слухняно беру тарілку і йду з нею до столу. При цьому нагадуючи собі про те, що я маю мету, заради якої потрібно постаратися. Хоче слухняну дівчинку? Окей, актриса з мене не дуже.

Зачерпнувши ложкою щось, що нагадувало рагу, відразу відправляю його в рот. Напрочуд це виявляється дуже смачно. І тому відправляю до рота ще одну ложку. А потім ще й ще. При цьому процесі я чітко відчуваю на собі погляд чоловіка. Коли тарілка виявляється порожньою, я підводжуся з місця і розвернувшись, дивлюся на чоловіка.

– Тепер ми можемо обговорити моє запитання? - Намагаюся зробити тон дружнім, щоб він не звучав вимогливо.

- Спробуймо, - знову це посмішка і я розумію, що просто так нічого від нього не отримаю.

Закусивши щоку зсередини, я стою і чекаю, що буде далі.

- Я не встиг сьогодні заїхати на мийку, - вимовляє знудженим тоном, а я моментально розплющую очі від такої удачі.

- Потрібно на мийку відвезти твою машину? - У голосі стільки радості, що мені не вдається її приховати. При цьому Бакер починає голосно сміятися і я відразу осікаюся. Ну, звісно, як я могла в таке повірити?

- Помити, дитинко, ти можеш сама помити мою машину.

Всередині все спалахує від обурення. Що? Помити його машину?

- Ти жартуєш? - Не знаю на що я розраховую. На те, що він зараз скаже, що це був дурний жарт, щоб подивитися на мою реакцію?

- Ні, адже ти хотіла подихати свіжим повітрям, я даю тобі таку можливість. Але якщо не хочеш... - Бакер знизує плечима і при цьому дивиться на мене глузливим поглядом. Знущається, сучий син.

- Я ніколи не мила машини, - випалюю у відповідь.

- Все буває вперше, Таша, - робить крок до мене. Змушую себе залишитися на місці та не відсахнутися назад. Він підходить впритул, дивиться у вічі, - зі мною в тебе багато чого буде вперше.