(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Відчула, як очі наповнюються сльозами. Ні, плакати мені не можна! Подумки дала собі потиличник, адже Рома, судячи зі звуків, знаходився десь зовсім поруч. А я була не готова пояснювати причину своїх сліз.

Чекай мене вдома.

Потрібно просто не думати про це, якось відволіктися. Я зосередилася, розслаблюючи кожен м'яз, переключаючи свою увагу на відчуття у своєму тілі. Думки йшли, сльози відступали, і я вкотре зраділа, що почала займатися йогою.

Але, коли я відчула легкі дотики Роминих рук — він поправляв плед, укутуючи мене сильніше, — мій спокій розвіявся як дим.

— Прокидайся, спляча красуня, — я відчула легкий дотик теплих губ до свого чола. — Пора обідати.

Все-таки змусивши себе розплющити очі, я одразу натрапила на уважний погляд.

— Як ти себе почуваєш? Мені здається, що температури немає, але все одно краще поміряти.

— Все добре, — прохрипіла я, розуміючи, що голос сів ще сильніше і зараз я розмовляю як лісоруб із Чарівника країни Оз, якого забули вчасно змастити олією.

— Я зробив чай з медом і лимоном, треба багато вітамінів, що відновити імунітет, — Рома трохи потягнув мене на себе, допомагаючи прийняти вертикальне положення. — А ще замовив бульйон. Вибач, але кулінарія, то не моя суперсила.

— А я думала, що ти ідеальний принц із казки, — удавано зітхнула я, купаючись у Роминій турботі. Всі думки та ревнощі відступили на другий план, зараз мені просто хотілося насолоджуватися моментом поруч із чоловіком, який мені подобається. Нехай навіть недовго і ці моменти викрадені в іншої жінки.

Молодець, Катю, а як же правило ніколи не зустрічатися з невільними хлопцями? Правду кажуть — не суди та не судима будеш.

Ніколи не розуміла дівчат, які погоджувалися на роль коханок. Завжди їх засуджувала, а тепер сама заплуталася у своїх думках та почуттях.

— Ром, — прохрипіла я. — Дякую тобі, про мене так давно не дбали.

Після обіду ми знову повернулися на диван. Загорнувши мене в ковдру і тричі перепитавши чи не холодно мені, Рома пішов заварювати нову порцію чаю з медом та лимоном, явно маючи намір влити в мене не менше літра цього напою.

Мені хотілося довіряти Ромі, вірити в те, що він не обманює мене. Мені потрібно просто запитати його про Вероніку, може, є якесь просте пояснення цій телефонній розмові.

Просто спитати. Потрібно просто спитати, переконувала я себе. Я вже складала питання у своїй голові, коли екран Роминого телефону, недбало кинутого на журнальний столик, спалахнув, сповіщаючи про нове повідомлення. Від Вероніки.