(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Вероніка, що відчинила мені двері, була голою. 

Абсолютно голою, з піднятим нагору волоссям і довгими сережками, які спускалися їй на плечі.

Дівчина відразу вискочила в під'їзд і обняла мене за шию, притискаючись до мене яскраво нафарбованими губами.

— Ти з глузду з'їхала? — я схопив її за руки, злегка відсторонюючи від себе і намагаючись проштовхнути назад у квартиру. Вероніка чинила опір, продовжуючи покривати мою шию поцілунками, а я вдихнув задушливо-солодкий запах і таки заніс її до квартири. — Ти що твориш? — вигукнув я, відштовхуючи Вероніку від себе вже не переймаючись наслідками. 

Відійшовши від неї на два кроки, я спробував вдихнути свіже повітря, але здавалося, що вся квартира пахла солодким ароматом її парфумів. Дивно, але раніше вони не викликали в мені такого роздратування. Зараз я думав тільки про те, як піти звідси швидше.

— Прикрийся чимось! 

— Любий, — Вероніка знову підійшла ближче до мене, обхоплюючи мене руками. — Ти надто напружений, підемо до спальні. Я зроблю тобі масаж, годі нам сваритися. Я скучила! 

Вона потягла мене за руку у бік кімнати, оглядаючись мене через плече і вигинаючи спину. Вочевидь, хотіла виглядати спокусливо. 

Я вирвав свою руку і пройшов до вітальні. Побачивши халат, недбало кинутий на диван, я простягнув його Вероніці. 

— Одягайся, — наказав я, дивлячись їй у вічі. — І ми розійшлися, а не посварилися. Не треба влаштовувати виставу. Ти сказала, що в тебе є інформація про Вадима. Обдурила мене? Просто хотіла заманити себе? 

— Ромочка, відкладімо розмови, — Вероніка відкинула халат, явно не збираючись відступати від наміченого плану. — Невже ти мене не хочеш?

— Гаразд, я все зрозумів, — глибоко зітхнув, намагаючись заспокоїтися. Чому вона просто не може дати мені спокій? — Ні, Вероніко, я тебе не хочу. Усього найкращого, не дзвони мені більше. 

Подався до виходу, намагаючись придушити в собі роздратування. Краще б провів цей вечір із Катею та хлопцями. Але Вероніка знала, на що натиснути. Прекрасно усвідомлювала, що я відчайдушно потребую інформації про Вадима та обов'язково приїду, якщо вона щось дізнається. 

— Ромо, почекай! — дівчина налетіла на мене у передпокої. — Зачекай, будь ласка, не йди! Я все зрозуміла, більше не чіплятимусь! У мене правда є інформація про Вадима. Поговорімо спокійно, я розповім тобі все, що дізналася. 

Вона заглядала мені у вічі, відчайдушно чіплялася за мою руку. Я намагався зрозуміти обманює Вероніка мене зараз чи ні. Чи справді щось дізналася про Вадима? Начебто так.

Мені не хотілося залишатися з нею в одній квартирі. Чомусь був упевнений, що моя колишня дівчина так швидко не відступиться. Вона явно хотіла мене повернути, а впертості їй не займати. 

— Ти досі не одяглася, — грубо обірвав я її, струшуючи руку.

— Так, звичайно, вибач, — пробурмотіла вона, опускаючи очі. А ось зараз переграла, Вероніка, ти точно не зі сором'язливих дівчат, що червоніють з кожного приводу. — Ти залишишся? 

— Що ти дізналася про Вадима? — поставив я питання. 

— Давай на кухні поговоримо, будь ласка, — пробурмотіла вона, трохи стискаючи пальчики на ногах. 

— Добре, — грубо сказав я, обходячи її та прямуючи на кухню. Вероніка йшла за мною майже крок у крок, відірвавшись всього на мить, щоб підхопити халат, який все ще лежав на дивані у вітальні. Вона швидко накинула його на себе, легко зав'язуючи пасок і залишаючи глибоке декольте, яке лише злегка прикривало груди. Так, ця дівчина дійсно не здається. 

— Ти будеш чай чи каву? 

— Вероніка, що ти дізналася про Вадима? Досить випробовувати моє терпіння, — знову грубо відрізав я, відчуваючи, як у мені підіймається роздратування. 

— У тебе хтось з'явився? Раніше ти ніколи не був таким грубим та відстороненим. 

— Вероніка! 

— Гаразд, закрили тему, я зрозуміла. Не нервуй, будь ласка, — Вероніка набрала повний чайник води та поставила його грітися. — Вадим приїжджає до міста наступного тижня. Інформація закрита, але моєму джерелу можна довіряти. 

— Навіщо? Він не був у місті понад п'ять років, — задумливо промовив я. 

— Фонд "Все найкраще — дітям" проводить благодійний аукціон картин, а його дружина - співзасновник фонду. Це перший захід фонду такого масштабу, тому він напевно приїде підтримати дружину. 

— Цікаво… — простягнув я, вже передчуваючи знайомство з людиною, про яку я знаю багато, а вона про мене нічого. 

— Роме, — Вероніка торкнулася моєї руки, мабуть, намагаючись привернути мою увагу. Вона відразу прибрала руку, коли наткнулася на мій невдоволений погляд. — Я можу дістати запрошення, якщо хочеш. 

— Так, обов'язково, дякую, — сухо промовив я. — Ще щось є? 

— Запрошення на двох, на такі заходи краще ходити парою, — Вероніка трохи посміхнулася, передчуваючи швидку перемогу, хай і маленьку. — Я можу піти з тобою. 

Молодець, Вероніка. Партію розіграно як по нотах. Ось тільки у короля виявився ще один ферзь у рукаві. 

— Не варто, я маю з ким піти, — впевнено сказав я, спостерігаючи за її реакцією. Вона явно не чекала на такий поворот. Здивовано заляпала очима, не в змозі впоратися зі своїми емоціями. Вероніка рвано вдихала повітря, не знаючи як поводитися. У неї в голові ми вже йшли на захід парою — вона в гарній сукні, а я в смокінгу.