(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова
Дивився як крихітка спить, розімкнувши свої чарівні губки. Вечоріло і мені треба було йти, але я не міг залишити її саму. І будити її теж не хотілося. Вона явно погано почувалася, хоча й намагалася це приховувати. Досі не можу стримати посмішку, згадуючи якою здивованою вона була, відчинивши мені двері вранці. Взагалі не очікувала мене побачити і я зрадів, що піддався імпульсивному рішенню провести з нею день.
Я сидів у Каті в ногах, коли почув, як відчиняються двері. За хвилину до кімнати зайшов Костя і здивовано підняв брови. Я жестом показав йому у бік кухні, не хотів будити дівчину, її дихання нарешті стало рівним, мабуть, вона міцно заснула.
— Я переживаю, що Катерина тут хворіє на самоті, а виявляється у неї є компанія, — посміхнувся Костя, викладаючи продукти, які він приніс у холодильник. — Як вона?
— Наче міцно заснула. Мені здається, що температури немає, але краще ввечері проконтролювати. Вона категорично відмовилася від лікаря, — похитав головою, згадуючи панічний страх крихітки, коли я запропонував викликати фахівця додому.
— Так, вона з дитинства боїться лікарів, а після смерті батьків її до лікарні взагалі відвести неможливо. Ти не проти японської кухні на вечерю? Катя її любить, а Андрію все одно, що їсти.
— Я б із задоволенням, але мені час. Ще купа справ, я й так затримався, не хотів залишати твою сестру одну, — я навіть не намагався приховати розчарування, мені дуже хотілося залишитись на вечерю, але треба було ще вирішити щось із квартирою та заїхати до Вероніки.
Шукати нове житло завжди складно, особливо коли це доводиться робити у короткий термін. Наприкінці місяця син мого орендодавця повертався до міста і мене ввічливо попросили звільнити житло. Неприємно, звісно, але не смертельно. Я думав про придбання свого житла, але такі питання явно за тиждень не вирішити, а мені ще потрібно було встигнути переїхати.
Наступні кілька годин я провів спілкуючись із рієлтором та переглядаючи варіанти квартир. Найбільше сподобалася студія у центрі на чотирнадцятому поверсі. Простий, але стильний інтер'єр у світлих тонах, гарний вид з вікна на парк і озеро. Чомусь мені було дуже легко уявити Катю у цій квартирі, вона їй підходила. Дивно, але, вибираючи квартиру для себе, я думав про дівчину.
Сподіваюся, що вона не боїться висоти.
Рієлтор дуже намагалася мені догодити та сподобатися. Вона перераховувала переваги квартири, підкреслюючи, що вона дуже зручна для одинокого чоловіка. Я ж відчайдушно вдавав, що не розумію її натяків.
— Мені подобалася квартира, гадаю, що я готовий укласти договір оренди на тривалий період, — перебив я нескінченний потік слів. — Але я хотів би, щоб моя дівчина теж подивилася. Вона зараз захворіла, ми можемо призначити ще один перегляд за кілька днів?
— Дівчина? — здивовано заплескала очима рієлтор, а я намагався згадати як її звуть. Моя погана пам'ять на імена знову мене підвела. — Вибачте, ви просто казали, що дивіться квартиру лише для себе.
Я запитливо підняв брови — не збирався перед нею звітувати про своє особисте життя.
— Так, звичайно, я поговорю з власниками та повідомлю вам, Романе Олександровичу, коли можна буде подивитися ще раз, — заторохтіла дівчина, розгубившись і не знаючи як поводитися.
Сівши в машину, я не поспішав їхати, передивляючись фотографії квартири, яка мені сподобалася. Зупинившись на фото виду із вікна, я вирішив скинути його Каті.
"Ти ж не боїшся висоти?"
Відповідь прилетіла за кілька хвилин:
"Вау як гарно! А де відкривається така панорама на парк та озеро?”
І слідом:
"Ні, висоти не боюся."
“Чудово, тоді коли ти видужаєш, я покажу тобі це місце. Цього разу наше побачення пройде у теплі та затишку”, — відразу набрав я у відповідь.
"Буду чекати з нетерпінням! Дякую, що був сьогодні зі мною.”
"Як ти себе почуваєш? Може, щось потрібно?”
"Спасибі у мене все добре. Температури немає, лише голос сів. Думаю, що через пару днів все пройде."
Побажавши Каті доброї ночі, я вирішив не відкладати поїздку до Вероніки. Звичайно, не хотілося псувати сьогоднішній день і гарний настрій, але цю ложку дьогтю мені необхідно було з'їсти сьогодні та розрубати цей вузол.
Вероніка, сестра мого однокласника і за сумісництвом моя колишня, ніяк не хотіла зрозуміти чи прийняти, що ми розлучилися. Вона мучила мене і моїх друзів дзвінками, намагаючись дізнатися про всі мої переміщення.
Під'їхавши до будинку Вероніки, я вкотре зітхнув, розуміючи, що на мене чекає довга розмова ні про що.
Мені не хотілося їй грубіянити, але й простих слів вона не розуміла. А тепер у мене є Катя і мені б менше за все хотілося, щоб моя крихітка нервувала через колишню.
Піднявшись на потрібний поверх і приготувавши кілька фраз, я натиснув на дзвінок. Вероніка, що відчинила мені двері, змогла вразити мене і позбавити на кілька хвилин дару мови, адже вона була голою.
Абсолютно голою, з піднятим нагору волоссям і довгими сережками, які спускалися їй на плечі.
Трясця!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно