Вона усміхається, заходячи до ресторану. Я допомагаю зняти пальто та віддаю наш одяг до гардеробу… і на мить мені здається, що у шумному натовпі, який гомонить у залі, бачу віддалено знайоме обличчя. Але не встигаю зрозуміти, відчуваючи, як Амелія бере мене за руку і тихо шепоче: — Якщо я переживу цей вечір, куплю собі величезний торт. Ай, до біса. Я однаково його собі куплю!
