Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

Але варто було йому з'явитися поруч, Віка одразу ж забувала про всіх інших чоловіків. Сьогодні, коли в лікарняному коридорі її перехопив нездалий коханець-«очкарик» і, боязко озираючись на всі боки, почав плутано пояснювати, чому вчора проігнорував призначене побачення, Віка відверто розреготалася йому в обличчя. Чоловік не здогадувався, як йому вчора пощастило, що він не попався на очі Еду.

Віка просто обійшла окуліста та навіть не пригрозила йому розплатою. Ніч з Едом зробила її надто м’якосердою, але не зменшила сексуальний апетит.

Придушивши позіхання, Вікторія думала про те, як чудово було б зараз перекидатися в ліжку — і не тільки в ньому — разом з Едом, а не вислуховувати стару маразматичку.

— ...одна у величезній квартирі.

Віка стрепенулася після цих слів.

— А нумо, Терезо... е-е... — вона подивилася на титульний лист історії хвороби, — Вацлавівно, повторіть ще раз останнє речення.

* * *

— Яно, можна тебе на хвилинку?

Вона удала, що не чує й не бачить його, в надії, що хлопцеві рано чи пізно набридне її переслідувати. Дівчині цілком вистачило вчорашніх звинувачень. До речі, вельми несправедливих.

Яна міркувала над різкими словами першу половину ночі, відшукуючи все нові й нові аргументи на свою користь. Їх виявилося більш ніж достатньо, але заснути вони їй не допомогли. Краще б Яна зважилася й таки запросила до себе Остапа, тоді не було б настільки прикро. Мабуть.

У другій половині нескінченної ночі їй в черговий раз наснився той самий жахливий сон, в якому вона відчувала себе жалюгідною та безпорадною. Давненько він її не турбував.

Яна прокинулася з тупим головним болем і в поганому настрої, і зараз не збиралася нічого й нікому доводити. Нехай думає, що хоче.

Синичка прискорила крок, намагаючись відірватися від Дубовського, але той з завзятістю одержимого йшов за нею. Не бігти ж їй від нього, врешті-решт? Що подумає про них оточення? Мабуть, їй таки доведеться вислухати від нього чергову порцію моралі.

Яна зупинилася так різко, що Віталік ледь не збив її з ніг. Він мимоволі вхопився за дівчину, щоб не впасти.

— Вибач.

— За що?

Яна здивувалася похмурому спокою у власному голосі. Вона, звичайно ж, розуміла, за що Віталік вибачається, але їй хотілося почути це від нього.

— За те, що... штовхнув.

Настільки розгубленим Дубовського вона бачила вперше. Зазвичай цей хлопець виглядав доволі впевненим. А тут — ні звичної широкої усмішки, ні смішинки в очах, ні легкої розбещеності типу «Ось такий я симпатяга». Тільки брови хмурить та погляд у бік відводить.

Яна почекала ще мить, даючи можливість хлопцеві вибачитися за вчорашнє, але Віталік мовчав. Тоді вона повернулася спиною й рушила далі, але вже повільніше, оскільки на них почали обертатися колеги та пацієнти. Синичка ж не любила перебувати в центрі уваги. Дубовський намагався йти з нею поруч, пристосовуючись до кроків, але продовжував мовчати. Цей чоловік починав її дратувати.

Він явно планував повідомити щось ще, але, мабуть, не знав, як це зробити. Та Яна не збиралася йому допомагати. Ніхто його за язик не тягнув. І хоча з учорашнього вечора її злість трохи стихла, прощати Дубовського без вибачень вона не збиралася.

Синичка намагалася виглядати незворушною, але довгов'язе велике тіло, що пересувалося дрібними ривками, виглядало комічно. Яна внутрішньо усміхнулася, але на обличчі зберегла байдужий вираз.

— Я...

«Продовжуй, хлопче. Вибачатися — не найлегше заняття. До того ж подібна недорікуватість — данина справедливості. Не тільки одним дівчатам заїкатися у твоїй присутності».

Такі міркування ще більше підійняли Яні настрій. На мить вона здивувалася подібним думкам стосовно свого колишнього кумира, але швидко відмахнулася від сумнівів в їхній правильності. Віталік заслужив їх всі до єдиної, і ще багато понад того.

— Ти...

«Одні займенники. Де ж дієслова, прикметники?»

Яна знову зупинилася. Вона дивилася на Віталіка з таким виглядом, ніби все, що відбувалося, їй страшенно набридло. Дівчина навіть руки схрестила на грудях. У неї в арсеналі, звичайно ж, не спостерігалося силіконових вершин Вікторії, але і її власні — невеличкі, але високі, вочевидь справили на чоловіка належне враження. Ось, виявляється, що з жінкою роблять образа та злість? Вона стає впевненою в собі, жорсткою та артистичною.

Віталік дивився на неї з настільки відвертим здивуванням і майже захопленням, ніби вперше бачив, і Яні захотілося розсміятися у відповідь на його подив. Проте вона стрималася і лише підвела брови, натякаючи на те, що очікування занадто затягнулося.

— Що ти робиш сьогодні ввечері? — несподівано запитав Дубовський, продовжуючи рухатися поглядом по її тілу. Шкода, що раніше він так на неї не дивився. Тепер подібні аванси в його виконанні вже не мали на Яну очікуваного впливу, хоча й тішили її самолюбство.

Що він сказав? А ще кажуть, що непослідовність — жіноча риса.