Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

Здавалося, він повинен був спати без задніх ніг, але сон не приходив. Натомість в голову безперервно повертались події минулого дня.

Остап крутився в готельному ліжку, міркуючи про дівчину, яка несподівано та стрімко увірвалася в його життя. Вона не належала до класичних красунь, але її гарненьке, рухливе обличчя, мила усмішка, щира манера спілкування та природна чуттєвість притягували його настільки сильно, що Остап іноді лякався сили своїх почуттів до неї.

Він згадав, як спалахували сірі очі, коли дівчина раділа; як ніяково вона посміхалася, коли Остап торкався її; як тремтіли м'які губи під час поцілунку. От і зараз варто було йому подумати про неї, і тіло негайно болісно відреагувало. Як довго він зможе тримати себе в руках і обходити стороною ліжко, Остап не знав. Йому хотілося скинути з дівчини одяг і відзначити поцілунком кожен куточок бажаного тіла.

Можливо, варто було залишитися? Вона навряд чи відмовила б йому. Він відчував, що подобається дівчині. Яна зовсім не вміла приховувати свої почуття.

Але що потім? Чи готова ця дівчина до серйозних стосунків? Можливо, у неї інші плани на життя. Невідомо, чи захоче вона виїхати звідси після того, як він закінчить тут свою місію. А він не зможе залишити її після того, як вони займуться коханням. Тільки не Яну. І перш ніж він візьме її, Остап повинен бути впевнений, що дівчина йде на це свідомо, а не під впливом миттєвих емоцій.

Вперше в житті йому захотілося жити разом з жінкою в одній оселі. Кожного дня лягати в одне ліжко, разом прокидатися, радіючи приходу нового дня, хазяйнувати на кухні та навіть сваритися через дрібниці. Діти. Йому хотілося дітей саме від неї. Залишилося дізнатися, чи збігаються його мрії з мріями Яни.

Різкий звук телефонного дзвінка відволік його. Остап увімкнув світло та подивився на годинник. Минула перша. На дисплеї мобільного телефону світилася фотографія батька.

— Тату, все гаразд?

— Звичайно. — низький голос звучав досить бадьоро, і Остап заспокоївся. — Вибач, я забув про різницю в часових поясах. Ти, напевно, вже спав?

— Ні, ще не встиг. Занадто багато роботи та вражень.

— Зрозуміло. Я... — Батько на мить замовк, потім нерішуче кашлянув, але продовжив: — Я не завадив?

Остап зрозумів, що той мав на увазі. Його старомодний батько не схвалював позашлюбні стосунки з жінками. Саме з цієї причини Остап ніколи не приводив їх до себе додому, обираючи готелі.

— Ні, я сам. А як Тамара? Слухняна?

— Іноді, — батько тихо хихикнув. Мабуть, пригадав чергову витівку доньки. — Ти ж знаєш цю непосиду. Як справи в лікарні?

— Знайомлюся. Освоююся.

— От і добре. Немає нічого важливішого за роботу. Відпочивай, синку. Наступного разу зателефоную в більш відповідний час.

— Не турбуйся, тату. Все буде добре. Поцілуй за мене Тому.

Батько. У дитинстві Остап наслідував його у всьому. Відповідальний хірург, який повністю віддавався роботі, одружився досить пізно на симпатичній медсестрі, до того ж молодшій за нього на дванадцять років. І хоча він дуже кохав свою дружину, Остап ніколи не бачив, щоб на людях батько хоч якось проявляв свої почуття. Мати часто скаржилася на це подругам, не звертаючи уваги на те, що діти все чують.

Остап добре запам'ятав той день, коли вона з'явилася у вітальні їхнього затишного будиночка у Торонто з валізою в руках і заявила, що йде жити до іншого чоловіка. Тамара дуже важко пережила цю подію. Вона відмовилася йти разом з матір'ю, хоч й була неповнолітньою. Мати плакала й ледь не на колінах благала дочку, але та залишилася жити з батьком і братом та ще дуже довго відмовлялася зустрічатися з жінкою, яка її народила.

Остап не був настільки категоричний. Він давно зрозумів, що матері важко миритися з упертим, похмурим характером батька. Мабуть, вона недостатньо сильно кохала чоловіка, якщо залишила не тільки його, але й дітей.

Найгірше було з батьком. Від природи не надто говіркий, він остаточно замкнувся в собі, і Остапу довелося взяти на себе всі сімейні турботи. У рідкісні хвилини одкровень сивочолий, худий, миттєво постарілий батько благав сина ніколи не одружуватися з надто молодими жінками. На його думку, було краще взагалі залишатися холостяком і присвятити всі свої сили улюбленій роботі.

До зустрічі з Яною це прохання — майже життєвий наказ батька — не надто турбував Остапа. У нього не залишалося часу, щоб думати про одруження. Проте одного разу симпатична дівчина збурила його почуття та думки, змусивши подумати про майбутнє. Спільне майбутнє.

Остап не хотів помилитися, як це трапилося з батьком.

Та хіба можливо все передбачити?

* * *

— Продовжуйте, я вас уважно слухаю.

Усупереч словам Віка відверто нудьгувала під тиху розповідь жінки похилого віку. Вікторію дратував один лише факт, що їй доводилося витрачати час на пацієнтку Синички. Проте цього разу на необхідності психологічної консультації наполягла завідувачка відділення, і Вікторія не зважилася на відкриту конфронтацію.

До того ж в її життя знову увірвався Ед, і це наповнювало Віку енергією та передчуттям. Вона завжди найбільше за все жадала саме його і вже не сподівалася отримати знову. Хоча «отримати» стосовно Еда було не зовсім відповідним словом. Він жив ніби сам по собі: приходив, коли хотів, говорив тільки тоді, коли не залишалося іншого виходу, не прив'язувався ні до кого й ні до чого, і навряд чи для нього існували хоч якісь авторитети.