Жорстоке небо - Максим Іванович Кідрук
— Що ти задумав, Гришо? — Рева відклав кулькову ручку, вперся правим ліктем у стіл, частково затуливши долонею рот і взявся великим пальцем нервово прокручувати обручку на безіменному — ознака крайнього напруження. — Там же загинули люди.
Авер’янов порадів за себе і свою прозірливість. Добре, як же все-таки добре, що він не сказав босу про те, що пілот вижив. З тим льотчиком, якщо він опритомніє зарано, ще будуть проблеми, але про них він подумає пізніше. Поки що розмова проходила краще нікуди.
— Люди загинули через те, що якийсь ідіот випустив на діючу смугу снігоочисник. І, Захаровичу… мені не подобається, у яке русло спрямовані твої думки. Ти міркуєш неправильно.
Остання фраза прозвучала, наче ляпас.
— Гришо, я тобі зараз писок натовчу, — багровіючи, пробасив Рева. — Вколочу назад в те гівно, з якого витяг, і якщо ти зараз не викладеш мені все, як…
Григорій продовжив, ніби не чув, що і яким тоном говорить його начальник:
— Ми в одному човні, Захаровичу. Ти, я, Дем’ян. Ти й сам це знаєш, просто зараз ти… наляканий і розгублений, як і ми всі. Але ми мусимо плисти далі. При цьому хтось повинен гребти, штовхаючи човен уперед, а хтось латати пробоїни. Розумієш? — Авер’янов говорив, як із розумово відсталим, це не подобалось значно старшому Анатолію, це дратувало його, але він мовчав і ледве стримувався, щоб не кивати головою, бо усвідомлював, що в цій ситуації, в цей конкретний момент Авер’янов має рацію. — Так ось, ти греби, Захаровичу, греби, махай веслами так, щоб в очах темніло, а я в цей час законопачу дірки, щоб ми раптом не потонули на хрін на нашому спільному кориті.
Не припиняючи прокручувати обручку, Захарович прибрав долоню від обличчя й опустив руку. Він заплутався. Суміш думок у голові нагадувала вигрібну яму під сільським туалетом. Що затіяв Авер’янов? Чому не хоче до пуття розповісти? І що це за «неофіційний» візит до Парижа? Шафін провертатиме щось нечисте, незаконне? Анатолій нараз подумав про те, що чомусь, коли йдеться про мільйонні контракти, незаконні рішення завжди є єдино правильними… з точки зору збереження цих контрактів. Рева не міг зосередитися і через це вчинив те, до чого привчила радянська система, — вирішив почекати, не приймати рішення, пустити все самопливом, сподіваючись, що більша частина проблем розсмокчеться сама по собі. Чоловік обм’як, безформною масою розпластавшись у кріслі.
— Чекаю на детальний звіт від Шафіна, — приховавши сум’яття, промовив Рева, — щойно він повернеться, обоє до мене на килим, — останні слова прозвучали непереконливо, навіть смішно, все одно що гол престижу за хвилину до закінчення додаткового часу, після того як команда «злила» основний час із рахунком 0:4, але Рева не міг їх не проказати.
— Так, шефе, — стримано відповів Авер’янов.
— І підготуй прес-реліз. Якщо потрібно, виклич когось із секретарок.
— Упораюся сам. За годину принесу чернетку, обговоримо, — Григорій пом’явся. — То що з Ґуеріном? Побалакаєш?
Анатолій Захарович випнув нижню щелепу, спідлоба зиркаючи на Авер’янова:
— Напиши прес-реліз, переклади основні фрази англійською і поклади мені на стіл. А тоді набери жабоїда і скажи, що я на місці, нехай зателефонує, коли матиме час.
— Чудово, — Григорій піднявся, хоча йти не поспішав. — І ще… — кахикнув він.
— Ну, що знов? — гарикнув Рева. Президент ДП «Аронов» виглядав роздратованим, достоту як старий лев у клітці, якому працівники зоопарку не дають поспати, заради забави ганяючи з кутка в куток: розкошлана шевелюра, обвисла шкіра, затуманений погляд.
— За кілька годин BEA[53] почне формувати слідчу групу для розслідування катастрофи «ААРОНа». Вони, безумовно, захочуть, щоб у команді був хтось від України, від виробника.
— Ти маєш на увазі когось, більш кваліфікованого, ніж Дем’ян Шафін? — Захарович не втримався, щоб не вштрикнути Григорія і відіграти ще одне, нікому не потрібне, очко. На обличчі затанцювала злостива і водночас по-дитячому наївна усмішка.
Авер’янов лишився незворушним:
— Я маю на увазі офіційного представника.
— А з цим проблеми чи що? Народ збереться на дев’яту на роботу, виберемо когось із інженерів, хто знає англійську, ще, мабуть, програміста, щоб допоміг з декодуванням «чорних скриньок», і відправимо хлопців на «ААРОНі» з Гостомеля. Через дві з половиною години вони будуть у Франції.
Григорій Авер’янов розтулив рота і на хвильку замислився. Він думав почати речення зі слів «я хотів би…», але похопився. Наразі досить. Не варто перегинати палицю і надміру дратувати старого. Облизнувши язиком верхню губу, Григорій сформулював думку м’якше:
— Було б непогано послати Діану Столяр.
— Кого? — шкіра на лобі вкрилася зморшками. Анатолій Захарович не міг згадати, про кого йдеться.
— Дочку Столяра.
— Вона досі працює в нас?
— Чотири роки була в декретній відпустці.
Рева не стримався і пирхнув:
— Пф-ф-ф… Що з тобою, Гришо? Ти збираєш у Франції цирк калік та інвалідів? — до цього моменту Рева був упевнений, що, за винятком бухгалтерів і прибиральниць, у концерні немає нікого, хто тямить у конструкції літаків гірше за Шафіна. Авер’янов здивував, нагадавши про співробітницю, котра, майже напевно, знається на літаках ще менше. — Вона ж іще шмаркачка! Скільки їй? Двадцять п’ять? Двадцять шість?
— Двадцять вісім.
— Начхати! Що вона там нарозслідує? Чого ти хочеш досягнути, залучаючи її? Дівча не знайде, де в літака зад, а де перед, навіть якщо їх буде підписано!
Григорій стояв навпроти президента, поклавши руку на спинку шкіряного крісла:
— Ти недооцінюєш доньку Столяра. Вона не дурна; лінива, але не дурна. Я пам’ятаю дівчину з університету, коли вона проходила в нас практику. Захаровичу, не ображайся, але ти, схоже, не розумієш найважливішого: нам не потрібно розслідувати катастрофу. «ААРОН 44» розбився через зіткнення зі снігоочисником на смузі. Крапка. Що нам зараз потрібно — це симпатичний і комунікабельний представник ДП «Аронов» у міжнародній слідчій групі, який буде «відбілювати» літак, який причарує журналістів, громадськість і представників BEA, повернувши довіру до лайнера. Діана брала участь у розкручуванні і просуванні «ААРОНа 44» ще до запуску літака в серію, Діана знає французьку, і — найголовніше — Діана не дозволить паплюжити пам’ять батька, а це означає, що не допустить, щоб хтось очорнив спроектований ним літак,
