Жорстоке небо - Максим Іванович Кідрук
А Григорію хотілося ще.
Шлях нагору, наче корок у шийці пляшки, перекривав Анатолій Захарович Рева. Всі почесті, похвали й нагороди діставались президенту концерну, а Григорій Авер’янов скромно тупцяв в тіні. Під кінець нульових років така ситуація йому набридла, Авер’янов утомився імітувати сердечну дружбу з Ревою. Росіянин вважав, що його обділили: завдяки йому АНТК пережило нестабільні дев’яності, непогано заробляючи в часи, коли ВАСО чи КАВО ім. Горбунова дихали на ладан; завдяки йому концерн зберіг інженерний та науковий потенціал, з високо піднятою головою вступивши в нове тисячоліття; якби не він, то половини літаків, що зараз складають основу прибутку компанії, просто не існувало б — їх не було б кому проектувати. Впродовж останніх років він також не сидів, склавши руки. Авер’янов забув, що таке стояти за кульманом чи длубатись у налаштуваннях CAD-системи[49], зате коли заходило про рекламу та просування нового літака, йому не було рівних. Маючи перед собою наглухо закритий (хіба що колючим дротом не обмотаний) європейський ринок, а за спиною — грізного конкурента Росію, він примудрявся продавати нові дітища ДП «Аронова» у всьому світі.
І що за це отримував? Мізерну зарплатню першого віце-президента.
Останньою краплею стала історія з Ельдаром Гараганом. Анатолій Рева, безперечно, усвідомлював, що без допомоги когось іще з керівництва компанії не зможе провернути все, що наобіцяв олігарху. З наявних кандидатур він вибрав Авер’янова, людину, якій найбільше довіряв. Переповів йому розмову з Гараганом, після чого попросив долучитися, пообіцявши щедро ділитись грошима. Авер’янов погодився. Спочатку Григорій зрадів — і додатковому прибутку, і можливій зміні статусу українського авіабудівного гіганта, відчуваючи, що в переформатуванні концерну криється шанс прослизнути нагору й нарешті посісти омріяне крісло на вершині піраміди. Радість тривала недовго, бо через кілька тижнів стало зрозуміло, що Анатолій Рева не бачить різниці між поняттями «щедро ділитись» і «жбурляти недоїдки» і, судячи з усього, після зміни форми власності не планує залишати трон. Авер’янов вирішив перехопити ініціативу, сам вийшов на Гарагана і запропонував тому альтернативні варіанти привласнення концерну.
Катастрофа «сорокчетвірки» у Франції все неймовірно ускладнила. З того моменту, коли Григорію зателефонував Жан-Робер Ґуерін і, затинаючись, пробелькотав, що «…їхній літак щойно розбився, є жертви, о, Ісусе Всемогутній, я не знаю, що робити», все стало дуже, дуже складно. Навіть для такого незрівнянного стратега, як Авер’янов. Тепер він мусив думати і про себе, і про концерн.
Двері широко розчахнулися. Анатолій Рева влетів до кабінету і тут-таки спинився, наче наткнувшись на невидиму стіну. Брови злетіли вгору. Якого дідька Авер’янов розсівся в його кріслі? Скотина! Росіянин сидів, відкинувшись, з відсутнім виразом на обрамленому світлим, злегка закучерявленим на кінчиках волоссям обличчям. Від обурення в мозку Анатолія кресонули іскри, проте він швидко опанував себе, списавши вибрик колеги на спричинене звісткою про аварію «ААРОНа 44» потрясіння.
Григорій пересилив бажання підскочити й звільнити крісло. Ні разу не зморгнувши, він витримав гострий погляд боса і навмисне на кілька секунд затримався в кріслі, гойднувся з боку вбік, перш ніж устати і вийти з-за столу. Попереду чекала непроста розмова, Авер’янов мусив, як шахіст, думати на багато кроків уперед, і, якщо він хотів, щоб усе пішло за планом, Реву слід було вивести з рівноваги, гарно роз’юшити, водночас не доводячи до кипіння.
Суплячись, Анатолій обійшов стіл з іншого боку і впав у крісло.
— Ну, що там? Розказуй.
— Є три новини: погана, хороша і дуже погана, — Авер’янов крутив у руках iPhone.
Рева морщив лоба. Голова тріщала. Хоча найгіршим було те, що він не міг позбутися важкого присмаку блювотиння в роті, а відтак і спогадів про 8-й клас і капітальну батькову прочуханку.
— Гришо, бляха, ми, що, на шоу «Стань сраним мільйонером»? — захрипів президент. — Викладай за порядком.
— Не скипай, Захаровичу, я теж невиспаний, п’яний і розгублений.
Анатолій гнівно блиснув підпухлими, налитими кров’ю очиськами (ти розгублений?.. розтуди твою маму, наш найкращий літак розхерачився у Франції, не налітавши й півсотні годин, а ти просто РОЗГУБЛЕНИЙ?!!) і відмахнувся:
— Кажи вже.
— Погана новина: я щойно розмовляв телефоном з месьє Жераром Пеллеріном, який очолив рятувальні роботі в аеропорту Париж-Північ. За його словами, з усіх, хто був на борту «ААРОНа», вижило лише четверо.
Повагавшись, Авер’янов вирішив поки що не повідомляти Анатолію, що один із цих чотирьох — це командир екіпажу втраченого лайнера. Наразі так буде краще.
Рева помасував пальцями скроні. На забрезклому, у багряних крапках обличчі президента не можна було нічого прочитати. За той час поки таксі везло його нічним, притихлим Києвом з Печерська на вулицю Туполєва, що неподалік станції метро «Святошин», він устиг морально підготуватись до найгіршого.
— Отже, сорок дев’ятеро, — процідив він, стискаючи голову долонями так, немов збирався її розчавити. — Сорок вісім плюс один.
— Так, усе правильно, — підтвердив перший віце-президент, — разом із працівником наземних служб — сорок дев’ять трупів.
Перша велика катастрофа «ААРОНа».
— Ох, бляха, — прохрипів Рева, відвівши ліву руку, а правою на мить прикривши очі.
Григорій не зводив холодного прискіпливого погляду з шефа. Президент АНТК ім. Аронова виглядав жалюгідно, не рятували навіть чиста сорочка й гладенький, схоже, донині не ношений жакет: посивіле, зазвичай ретельно вкладене волосся розтріпаною копицею стирчало над лобом, на обвислих щоках їжачилася щетина.
— Зате є й хороша новина. Працівник, що загинув на землі, був водієм снігоочисника. Власне, катастрофа сталась через те, що… — Авер’янов ворухнув бровами і посмикав себе за вухо. — Слово честі: навіть не знаю, як тобі розповісти. Коротше, під час посадки «ААРОН 44» врізався у снігоочисник, який випадково опинився посеред злітно-посадкової смуги.
На секунду чи
