Жорстоке небо - Максим Іванович Кідрук

350.000

І більше нічого.

«Триста п’ятдесят… — апатично відзначив Авер’янов. — Чому не чотириста? Чому не півмільйона?»

— Отримали? — надійшло з телефону на столі.

— Що це? — грубувато перепитав Рева, відчуваючи, як у животі все стискається, немов перед вибухом. Страшенно боліла голова.

— Євро.

— Євро?! — почервонілі очі вибалушилися, порепані губи презирливо викривились. Рева не міг повірити в те, що відбувається: підстаркуватий жабоїд, якого він, не далі як дві доби тому, врятував від банкрутства, шантажує його! Потвора!

Жан-Робер Ґуерін спокійно заговорив:

— Я розумію, що, хм, зазначений параметр може видатися вам завищеним, але якщо ви справді хочете врятувати контракт, то збагнете, що моє прохання досить скромне. Ви граєте на чужому полі за чужими правилами, під контролем нечесних суддів. А я пропоную вам нічию.

Атмосфера в кабінеті, здавалося, тріщала від невидимих розрядів. Авер’янов бачив, що його шеф на межі, одна коротка мить — і Рева шарахне, спалахне, наче діжка з гасом, і однозначно наговорить дурниць. Григорій удруге схопився за ручку і вмить нашкрябав у блокноті англійською:

Блискавично видер аркуш і підсунув його Захаровичу.

Божевільні, роз’ярілі очі Реви метались по кабінету, кулаки несамохіть стискались і розтискалися, він проігнорував Авер’янова, схоже, у той момент просто забув про нього. Григорій подався вперед і двічі тицьнув вказівним пальцем по вирваному з блокнота листку, а тоді, коли Захарович усе ж зважив на нього, по складах, самими губами вимовив те, що слід відповісти французу: «We-need-to-think»[54]. Дві довгі секунди Рева смалив жовчними очицями першого віце-президента, а тоді повільно видихнув. Напруження спало, й Авер’янов, не до кінця усвідомлюючи, що саме подіяло, зрозумів, що виверження відміняється.

— Ehm-m… I have to think[55], — ледь видушив Захарович, переводячи налитий чорнотою погляд на стаціонарний телефон.

— Думайте, — апатично мовив Ґуерін, — у вас не так багато часу. Прес-конференцію призначено на одинадцяту ранку за французьким часом.

З динаміка полилися короткі гудки.

Анатолій Захарович Рева взяв пластикову слухавку в ліву руку і довго й прискіпливо дивився на неї. На обличчі не було жодного виразу, тільки чорнота в очах стала ще більш густою. Зненацька він переклав трубку в праву руку і заходився оскаженіло дубасити нею по телефонному апарату. Чоловік бив, бив і бив, зціпивши зуби так, що щелепні м’язи виступили крізь шкіру, бив, не видаючи ні звуку, якщо не зважати на судомне хрипіння, що час від часу проривалось крізь кутики міцно стиснених губів, бив, туплячись затягнутими кривавою поволокою очима в нікуди. Після перших п’яти ударів у місцях, куди влучала трубка, облупилася фарба. Після десятого на корпусі телефону зазміїлися тріщини, а зі слухавки почали відлітати шматки пластику. Авер’янов припинив рахувати за кілька ударів до того, як трубка зламалася навпіл; при цьому верхня її частина остаточно розкололась, відкривши конічний динамік і плетиво різнокольорових дротів.

Важко дихаючи, Рева дивився на затиснутий у кулаку уламок, з якого стирчали дроти. По тому схилився над пластиковим відром для сміття, що стояло ліворуч від крісла, і смачно вихаркнув у нього згусток смердючого слизу. Кляте мокротиння постійно нагадувало про восьмий клас і про першу п’янку.

— Твою маму, — прохрипів він, піднявши очі на Григорія. Зустрівшись поглядом із шефом, Авер’янов нічого не зміг із собою вдіяти і несамохіть скулився. Захарович змахував на озвірілого мертвяка з фільму жахів. — А тепер скажи мені… скажи, Гришо, що ти там надумав, просвіти мене, що ми маємо робити з усім цим лайном.

Авер’янов безпорадно кліпнув, наче щойно прокинувся після затяжного сну:

— Мені потрібен час.

— Ах, тобі потрібен час? — глумливо скривив губи Рева.

— Дай мені годину.

Григорій мусив заспокоїтись, щоб усе обмізкувати і зателефонувати Дем’яну Шафіну. Анатолій Рева вимагав відповіді просто зараз.

— Потрапляючи в глибокі води, людина не знає, випливе вона чи врешті-решт піде на дно, але продовжує плисти вперед. Навіть якщо ми відчуваємо, що підемо на дно, мусимо боротися, боротися з усіх сил і до кінця. У тому-то й суть: ми не знаємо, який той…

— ЩО ТИ ГОРОДИШ, АВЕР’ЯНОВ?! — заревів Захарович, змітаючи зі столу листки з підказками і шматки пластику, що розлетілись під час істеричного бабахкання трубкою по апарату. Чоловік не усвідомлював, що досі стискає в руці слухавку, — розламаний телефон полетів на підлогу слідом за листками.

Григорій Авер’янов заткнувся.

Хвилину чоловіки мовчали, витріщаючись один на одного. Точніше, Рева дивився на Авер’янова, а росіянин намагався не зустрічатися очима з шефом і вперся поглядом у портрет Президента України, що висів на стіні якраз над головою Захаровича.

— Чого ти мовчиш? — просипів Рева.

— Мені треба зв’язатися з Шафіном, — ковтнувши слину, прошамкав Григорій.

Анатолій нарешті випустив з долоні вцілілу половину слухавки:

— На твою відповідальність, — він підняв палець і ткнув ним в Авер’янова. — Чуєш мене? На твою відповідальність, — палець тремтів. — Якщо щось піде не так, я цю трубку засуну тобі в задницю. І я не жартую. Мені шістдесят два, втрачати немає чого. А тобі з дециметровим отвором у дупі буде важкувато керувати компанією.

Григорій нічого не відповів.

18

14 лютого 2013, 07:01 (UTC +2) Серійний завод «Авіант», Київ

За дві години, коли найщільніша передсвітанкова темрява почала наливатися шумом машин із проспекту Перемоги, Анатолій Рева наважився ввімкнути телевізор. На стіні праворуч від вхідних дверей, якщо дивитися зсередини кабінету, висів широченний «LG» з діагоналлю 52 дюйми. Захарович не пригадував, коли востаннє його вмикав, і навіть не був упевнений, що тюнер налаштовано: мультимедійні презентації, якщо такі відбувались у його кабінеті, транслювали через умонтований під стелею проектор, решту матеріалів Рева передивлявся на персональному комп’ютері.

Чоловік відшукав у нижній шухляді з правого боку стола два неторкані дистанційні пульти, якийсь час не міг уторопати, який з них до телевізора, а який до тюнера, зрештою, зрозумівши, ввімкнув спочатку живлення «LG», а за ним — тюнер. На диво, тюнер виявився налаштованим: подав на екран один з каналів, по якому постійно крутять телефільми.

Швидко опанувавши меню, Рева взявся похапцем перебирати канали, шукаючи ті, що вели мовлення французькою мовою. Проте першим, на якому він спинився, був британський «CNBC Europe». Щойно почався ранковий випуск «NBC News», показували