Підкорена босом - Аманда Рід

— Де ти встигла такого самця відхопити?

Не встигаю я зайти до кухні, як моя сестра вирішує відкрити рота та продемонструвати свою нетактовність.

Підлітаю до Ліди та закриваю її рота долонею.

З глузду з'їхала? А якщо бос почує це?

Я швидко озираюсь — на щастя, боса поряд немає, він, швидше за все, в моїй кімнаті, одягається.

Із сердитим виглядом відпускаю Ліду і шепочу:

— Тише, ти ж знаєш, що він може почути! Навіщо нести таку нісенітницю?

Ліда у відповідь лише широко посміхається, показуючи свої білі зуби.

— Нехай почує, це ж правда! — провокує вона мене, сміючись. — Такий красень та й ще руки ростуть з потрібного місця, але мій наречений краще, звісно ж!

Я кривлюсь і підходжу до холодильника. За останні кілька годин ми витратили дуже багато енергії насолоджуючись один одним. Потрібно терміново поповнити енергію. Сексом ситий не будеш, хоча… Подумки посміхаюся, згадуючи цю ніч. Відкриваю холодильник й починаю шукати щось поживне.

Мої очі швидко сканують полиці, зупиняються на йогурті та пакеті зелені. Я виймаю їх і кладу на стіл, потім шукаю фрукти. Банани, яблука, пара мандаринів — все це я викладаю поряд із йогуртом.

Ще потрібно приготувати омлет. Навряд чи Андрій наїсться йогуртом та фруктами.

Я дістаю з холодильника яйця та молоко, потім беру сковороду. Починаю збивати яйця в мисці, додаю трохи молока та сіль. Сьогодні буде класичний варіант.

— Лідо, а тобі не час терміново поговорити зі своїм коханим еміром?

Не те, що я хочу позбутися сестри… Хоча, ні — хочу. Її компанія під час нашого спільного з Андрієм сніданку буде не дуже доречною.

Схоже у сестри занадто багато емоцій та запитань від яких я точно почуватимуся некомфортно.

— Будь гарною дівчинкою, зроби мені ласку й сховайся на якийсь час, — з усмішкою додаю я, збиваючи яйця і підморгуючи сестрі.

Ліда хихикає та підіймає руки на знак капітуляції.

— Добре, не треба погрожувати мені пательнею. Я пішла, — каже вона прямуючи до виходу з кухні.

Усміхаюся у відповідь і продовжую займатися приготуванням ідеального сніданку. Поки омлет готується, нарізаю фрукти. Банани, яблука та мандарини складаю на тарілку, а потім дістаю з холодильника йогурт.

Незабаром Андрій загляне сюди, і я хочу, щоб він побачив стіл, накритий смачним та гарним сніданком. Не те що я чекаю на якусь особливу подяку за свої старання, але задоволений погляд на його обличчі буде гарним підтвердженням того, що я зробила все правильно.

Омлет готовий. Я викладаю його на тарілку та ставлю на стіл поряд із фруктами. Потім дістаю дві чашки та заварюю зелений чай.

Все готово. Тепер залишається чекати на Андрія.

Несподівано чую кроки за спиною. Обернувшись, бачу Андрія, що стоїть у дверях кухні. Він усміхається, дивлячись на стіл, накритий для нас, і в його очах я бачу подяку, на яку так сподівалася.

Гарний хлопчик!

— Оце ранковий сюрприз, — каже він, підходячи до мене й обіймаючи за талію. Я відчуваю тепло його рук крізь тонкий халат і не можу не усміхнутися у відповідь.

— Я думала, ти голодний, — відповідаю я, подаючи йому тарілку з запашним омлетом.

Андрій сідає за стіл, і я наливаю йому чай. Затишна тиша панує на кухні, поки ми обоє насолоджуємось сніданком. Я дивлюся на Андрія, і мені здається, що я ніколи не була настільки щаслива. Що він робить зі мною?

Ми буденно говоримо про плани на день, про те, що нам потрібно зробити й куди сходити. Андрій натякає, що вигадав для мене один сюрприз, а в мене в грудях розливається неконтрольоване тепло.

Все так швидко розвивається, від цього паморочиться в голові. Від нього паморочиться в голову, від тих емоцій, які дарує мені цей чоловік. Мені так хочеться, щоб наша казка ніколи не закінчувалася.

Але дещо все ж таки й закінчується. Сніданок добігає кінця. Я починаю прибирати посуд зі столу. Андрій підводиться і підходить до мене, обіймає мене та цілує у шию.

Тіло миттєво реагує на його близькість. Приємним поколюванням тремтіння розсипається по шкірі.

— Дякую за сніданок, — каже він мені не вушко. — Хочу, щоб ти щоранку ось так готувала для мене...

О Боже… Не може бути… це зараз було запрошення переїхати до нього?

Усміхаюся у відповідь, відчуваючи, як моє серце прискорює темп. Це був чудовий ранок, і я з нетерпінням чекаю, що принесе нам цей день. Який сюрприз Андрій приготував мені? Це так дивно…

— Я обіцяю готувати тобі щоранку, — відповідаю, відчуваючи, як його руки міцніше обіймають мене за талію. Цікаво, ми колись зможемо остаточно насолодитися один одним?

Стоячи в його обіймах, я відчуваю, як думки про майбутнє переповнюють мій розум. Все, що сталося з нами останнім часом, здається нереальним, але водночас таким хвилюючим та привабливим.

Андрій відпускає мене, посміхається і каже:

— Я гадаю, що сьогодні буде чудовий день. Але для цього нам потрібно нарешті поїхати звідси. Нічого не маю проти вашої квартири, але у мене більше простору.

Відповідаю йому усмішкою та кивком, відчуваючи, як серце завмирає у передчутті.

— Добре, я зараз тут швидко приберу і так само швидко зберу потрібні речі. Зачекай на мене у спальні.

Андрій іде, а я молюся, щоб він не зіткнувся з Лідою в коридорі.

Збираючи посуд і починаючи прибирання після сніданку, я не можу не посміхнутися, згадуючи наш ранок. Це було щось особливе, і я знаю, що попереду на нас чекає ще багато дивовижних моментів.

Включаю музику на своєму телефоні й починаю танцювати від надлишку емоцій, поки прибираю. Музика змушує мене почуватися такою щасливою та безтурботною…

Раптом, я чую звук дверей, що закриваються. Обернувшись, я бачу Андрія. Чоловік стоїть у дверях і дивиться на мене. Він усміхається, його очі сяють.

— Дивовижне видовище, — посміхнувшись, вимовляє він.

Я підходжу до свого боса та обіймаю його. Раптом відчуваю, що цей момент саме те, чого мені завжди не вистачало. Я щаслива і здається кохаю цю людину.