Підкорена босом - Аманда Рід

Я не можу дочекатися, коли закінчиться цей обід з цією пліткаркою Ганною, бо хочу скоріше побачити Андрія.

Ми вже обговорили всі можливі теми й мені здається, що я ніколи не вип'ю цей чай.

У міру того, як хвилини тягнуться, моя увага все більше чіпляється за думки про Андрія. Я уявляю, як зайду до кабінету боса і побачу його посмішку, почую його голос. О, як я чекаю на цей момент!

Але поки я змушена сидіти тут, вдаючи, що мене захоплює розмова про погоду, нові корпоративні правила та інтрижки у бухгалтерії.

У голові в мене один тільки Андрій, але я намагаюся приховати це. Щоразу, коли Ганна ставить запитання, я відповідаю автоматично, не думаючи про слова. Думки про майбутню зустріч з босом повністю займають мій розум. Нарешті, скривившись, Ганна встає, і я розумію, що обід закінчився.

З неабияким полегшенням прямую до кабінету боса, не втрачаючи жодної секунди.

Біля дверей зупиняюся. Ще раз перевіряю, чи немає повідомлення від сестри й сховавши телефон у кишеню бежевих вишуканих брюк, вирішую не нахабніти, а спочатку постукати.

Легенько стукаю у двері, слухаю, чи немає шуму всередині, а потім повільно відчиняю їх та заходжу всередину.

Кабінет боса мені добре знайомий. Він просторий, наповнений світлом офіс з широкими вікнами та чудовим краєвидом на місто. Але зараз мене не цікавить вигляд кабінету – усі мої думки захоплені Андрієм.

Я бачу його. Мій чарівний бос сидить за столом, занурений у роботу. Чоловік задумливо дивиться на екран свого ноутбука. Зараз він виглядає настільки зосередженим й серйозним, що я майже боюся порушити його роботу.

Але я не можу відірвати від нього очей. Його усміхнене обличчя, коли він підіймає очі й помічає мене, змушує моє серце битися швидше.

— Привіт, — каже чоловік. Його голос звучить м'яко та ласкаво. — Я радий тебе бачити!

— Я теж, — вимовляю глибоко вдихаючи й моє обличчя розпливається в посмішці. — Я всю обідню перерву чекала на цей момент, — чесно зізнаюся.

Щоки поколює рум'янцем, коли Андрій манить мене до себе пальцем. І навіть якщо обід з Ганною був нескінченно довгим і нудним — він вартував такого результату.

— Обід закінчився? — звівши брови бос дивиться на свій годинник, коли я дуже близько підходжу до нього. — Але ти вирішила не залишати мене без солоденького?

— Мабуть, із солодким можна почекати до вечора.

Чоловічі долоні опускаються на мої стегна, і Андрій змушує мене стати перед ним, упершись сідницями у зріз скляного столу.

Пальці повзуть нагору. Я відчуваю його тепло через тонку тканину моєї блузки, а його погляд, сповнений бажання викликає у мене мурашки по всьому тілу.

— Ну, ти ж сама прийшла. Невже сподіваєшся подражнити мене й піти, залишивши ні з чим?

— Чому б і ні? — відповідаю я з викликом, посміхаючись йому. — Інтрига завжди надає гостроти.

Його очі виблискують у відповідь, і я знаю, що успішно розпалюю його інтерес. Андрій підіймає брову, задумливо дивлячись на мене.

— Інтрига, кажеш? — він грайливо посміхається. — Добре, міс Інтриго, давай подивимося, що в тебе вийде.

У цей момент у боса дзвонить телефон, і ми обидва відстрибуємо один від одного, як підлітки, що попалися на гарячому. Сміючись, я спостерігаю, як Андрій відповідає на дзвінок, намагаючись відновити свою професійну діяльність.

— Йди сюди! — закінчивши розмову, бос повертає мене на місце. — Інтрига це добре, але що накажеш робити з цим?

Опускає промовистий погляд на бугор, що випирає між ніг.

— Це твоя провина, — відкинувшись на спинку крісла з викликом дивиться на мене.

— Так... — опускаю очі вниз. — Це велика проблема.

— Величезна, я сказав би… — посміхається.

— Дуже величезна, — підтверджую. — Тоді розв'яжімо цю проблему разом, — пропоную, рішуче дивлячись на його обличчя.

Андрій дивиться у відповідь.

— Добре, міс Інтрига, — каже він, простягаючи до мене руку. — Починай перша розв'язувати цю проблему.

Ми дивимось один на одного, наші очі зустрічаються, і я відчуваю, як моє серце пропускає удар.

Починати? Прямо зараз? Просто тут? А якщо хтось увійде?

Чоловік торкається моєї долоні. Почавши з простого дотику до моєї руки, Андрій повільно рухається далі. Щиро посміхається, коли я тремчу від його дотиків. Чоловік тягне мене до себе, а мою руку кладе собі поміж ніг, де чітко випирає його гідність.

Мої пальці ніжно охоплюють член через тканину штанів, викликаючи в Андрія глибоке зітхання. Очі на мить заплющуються, поки я повільно починаю рухати рукою.

— О, ти правильно все зрозуміла, — шепоче мені на вухо. — Не зупиняйся. Хочу відчути твої гарячі губи...

— А як хтось зайде? — голос зривається і я шумно ковтаю.

— Тоді ми матимемо неприємності, — хитро посміхається. — Але я готовий ризикнути, — додає він, здригаючись від мого дотику. — А ти?

— Я… — починаю, але потім зупиняюся, не впевнена у своїх словах. Думки в голові плутаються від суміші страху та збудження, які охоплюють мене.

— Ти що, боїшся? — запитує він, з пристрастю стискаючи мою руку.

— Ні, — відповідаю я, збираючись із духом. — Я не боюся. Я готова ризикнути.

З цими словами я опускаюся на коліна перед босом, дивлячись прямо в чорні очі. Посмішка на його обличчі стає ширшою. Андрій зітхає від насолоди, коли починаю розстібати його штани.

— То це є інтрига? — питає він, підіймаючи брову.

— Це лише початок, — відповідаю я, посміхаючись.

Мої пальці тремтять, коли я смикаю за блискавку. Відчуваю, як моє серце б'ється швидше. Ми обидва знаємо, що граємо з вогнем, але саме це робить цей момент таким захоплюючим.

Я дивлюся на Андрія, і мій погляд зіштовхується з його. Чорні очі сяють від бажання та очікування.

З глузду з'їхати... Ситуація на межі. Я хочу цього і водночас боюся. Але він так дивиться на мене. Ніби пожирає поглядом, а ще він ніби знає, що я не відступлюся.

— Починай, — шепоче він, ніжно торкнувшись мого підборіддя.