Дитина від батька мого чоловіка - Олександра Багірова
Світлана потягується на ліжку. Дивиться, як коханець неквапливо одягається. Зітхає. Їй скоро повертатись туди… До того маленького пекельного створіння. Чи думала вона колись, що поява в їхній сім'ї дитини знищить всі її зусилля? Перетворить на нескінченний потік мук її життя? Ні…
- Треба щось робити. Так більше не може продовжуватися. Ти повинен мені допомогти, - намагається надати голосу м'якість.
- Я вже зробив набагато більше ніж міг, Світлано, - дивиться на неї зацьковано.
– Це останнє. Потрібно позбутися цього непорозуміння. Я не можу бути вдома, ти це розумієш? – одна згадка про Дениса та її починає тіпати.
Тоді три з половиною роки тому вона й подумати не могла, що дитина так змінить її життя. Вважала, що найме няньку. Збагрить пацана. І на цьому все. Прорахунок... Вона так круто прорахувалася.
Потрібно було спочатку піти іншим шляхом. Жорстокішим, але дієвим. Хоча якщо коханець допоможе, то й зараз це ще можна здійснити. А він поможе, не може відмовити. Занадто переплелися їхні долі.
- Є найпростіший спосіб - розлучись, залиш батькові дитину і все. Чого ти вчепилася за цього Влада? Ви вже навіть не спите разом. Так існуєте під одним дахом. Світлано, навіщо? Якщо я тебе люблю, і все може бути інакше. Я тебе знаю, як ніхто інший. І приймаю такою, як є, – підходить до неї, бере за руку, цілує кожен палець.
- Льоша, ти приймаєш, я знаю, - муркоче і гладить його по щоці. - І я тобі довіряю. Єдиному. Але ти подумай, все, що є у тебе, у мене, це кошти Влада. Не час йти, доки корова ще може давати молоко.
- А скільки треба цих бабок, га? В нас все є. Я розкрутив бізнес і цілком можу забезпечити тебе. Життя йде, а ти проводиш його з нелюбимим чоловіком, і я як собака сиджу на ланцюгу і чекаю на рідкісні зустрічі з коханою.
Звісно, Світлана лукавить. Не гроші її тримають поруч із Владом, точніше, не лише вони, а й почуття власності. Вона стільки сил вклала, добиваючись його, стільки часу на нього витратила і тепер відпустити. Ні… нізащо…
Хіба що на той світ, або в такі муки, щоб сто разів пошкодував про своє ставлення до неї. Але Льоші цього знати не треба. Він так віддано іі любить. І порівняння справді хлопець вибрав правильне – її пес. Вірний та відданий. Робить все по клацанню пальців. І навіть тут Світлана його знайшла, видресувала, підгодувала. Тож Льоша, теж її заслуга. І її вона ніколи не відпустить, нікому не віддасть.
– Я знаю, що ти робиш усе. Але поки що не час ще. Влад… з ним треба поводитися по-іншому. Інакше ... Льош, він не такий простий. І якщо почне копати, він нас знищить. Щоб уникнути цього, треба його морально розчавити. Потім обібрати до нитки. І коли він буде немічний, тоді ми зможемо залишити все це в минулому.
- Світлано, я не такий ідіот, яким ти часом мене вважаєш. Зараз усунути Влада ідеальний варіант. Але ти з якихось причин упираєшся. Я вже раз повірив тобі, зробив те, за що досі соромно. Я зрадив сестру! І лише для твого щастя! Тому що сліпо любив! Хоч і розумів, що дитина зв'яже вас із Владом ще міцніше. Але ж я це зробив!
- Ти зробив це, не лише через мене. Ти хотів вирватися зі злиднів. І ти скористався з цього шансу. Хоча… я пропонувала жорсткіший варіант, ти відмовився. Я наполягати не стала.
- Я хотів забезпеченого життя для нас, - ходить з кута в кут, руки тремтять, хлопець на взводі. - І мені нелегко було наважитися. Я зрадив, і все заради тебе, Світлано. І ні, я не пишаюся своїм вчинком. Як бачу її, так душу розриває. Вона не заслужила на все це!
– Заслужила й більшого. Але ... - підходить до нього, кладе вказівний палець на губи, припиняючи суперечку, - У нас з тобою різні погляди щодо цього. Я розумію тебе. Але ж у неї все добре. Вона одружилася. Ще собі дітлахів наробить. Розслабся, - Світлана посміхнулася однією зі своїх найспокусливіших усмішок.
- За каліку! Вона вийшла з жалю. У самої вимучена болем душа і вона намагається врятувати ще когось. В це болото втягнув її я! - Він сідає в крісло і обхоплює голову руками.
- Ти ж допомагаєш грошима. Ти дав їй стільки, що інша на її місці мусить тобі ноги цілувати. Ти не покинув її. Навіть знаючи про моє невдоволення, продовжуєш з нею спілкуватися. І я терплю. Іду тобі на поступки. Це довіра в наших відносинах. Цілі у люблячої пари єдині, і вони йдуть до них разом. Тому і ти просто зобов'язаний мені допомогти. Останній раз. А потім… все буде інакше. Ми відвоюємо своє щастя!
Світлана випалила все на одному подиху. Треба дотиснути коханця. Направити думки у правильне русло. Його почуття провини, перед тією дівкою порядком напружує. І ще більше підливає дров у казан ненависті Світлани.
Маленька пекельна дитина щодня про неї нагадує. І ще Влад, який обожнює сина. Весь вільний час лише з Денисом. Все цьому малолітньому кровопийці. А вона боком. Її ніби не існує. У будинку тепер реально культ цієї дитини, носяться з нею, як із писаною торбою, а Світлана зайва. Навіть якщо вона ночувати додому не прийде, Влад не помітить. І це треба припиняти.
