Зваблені ненавистю - Ерін Кас

— Чому ти повернулася? — рвучко притягую її за руку й змушую сісти до себе на коліна. Дію імпульсивно, підкорившись сильному бажанню.

— Я ж казала, — видихає перелякано. — Допомогти.

— Чому? — нахабно торкаюся її щоки, прибираючи волосся. — Брата врятувати ти не хочеш?

— Відпусти, — хоче вирватися, але я міцніше обіймаю.

— Я слухаю, — проявляю суворість. — Дивися мені в очі. Тому що… — чекаю коли продовжить.

— Вже передумала, — робить ще одну спробу встати.

— Кажи, — кладу долоню на її потилицю, змушуючи дивитися на мене.

— Бо відчуваю провину, — дратується, а в моїй голові починають кружляти розпусні думки. Вона така зваблива на моїх колінах. Така… Розгублена. Вразлива. Однак вміло ховає свої емоції за гнівом. — Ні, — шепоче налякано, коли нахиляю до себе. Падаю в прірву, торкнувшись губами її теплих губ. Зазирнувши у великі очі, мене аж трусити починає від бажання. Ще раз коротко цілую, зловивши її розгублений видих.

— Ти смачна, — шепочу, дивлячись у вічі. Не даю їй часу на відповідь, зминаю солодкі губи у поцілунку.

Одразу поглиблюю його, смакуючи її тремтінням. Єва так міцно стискає пальцями футболку на моїх плечах, що аж впивається нігтями у шкіру. Моя долоня автоматично лягає на її ногу й трішки підіймає халат. Вона різко скидає її й розриває поцілунок.

— Не треба, — випалює нервово. Виривається й встає. — Я допомагаю, а ти… Ти… Нахабно користуєшся моєю слабкістю, — вона в секунду злітає на другий поверх, а потім гучно хряпає дверима кімнати.

— Слабкістю? — бурчу сам до себе, все ще відчуваючи її смак. Здається, зараз я проявив недопустиму слабкість.