Картковий будинок - Майкл Доббс

Меті пішла з їдальні зі Спенсовою вдячністю, яка змусила її почуватися краще, і його домашнім номером телефону, через який вона почувалася далебі ще краще. Частково вона відчувала піднесення від статті на першій шпальті, яку вона вже могла написати, і від відчуття задоволення, яке вона отримає, коли побачить, як редактор проковтне свою порцію приниження. Відділ новин пиячитиме за це тиждень. І навіть при цьому всьому, Меті мала ще й інше важливе міркування. Стати ренегатом і підставляти Колінґриджа, зливаючи цей папірець, міг будь-хто з п’ятдесяти з гаком людей. Тож хто ж це в дідька такий?

Готельну кімнату 561 не можна описати як п’ятизіркову. Вона була однією з найменших кімнат, далеко від головного входу, в кінці коридору на горішньому поверсі, затиснута під покрівлею. Не з тих, де зупиняються верхи партійної ієрархії, беззаперечно, це була кімната для працівників.

Пенні Ґай заскочили зненацька. Вона не чула наближення кроків, аж поки двері різко не відчинилися. Вона напружено сіла в ліжку, заклякла, виставивши двійко ідеальних грудей.

— Чорт, Роджере, ти хоч колись, бляха, стукаєш? — вона кинула подушкою в незваного гостя — радше очікувально, ніж зі злості.— І що в дідька ти робиш, прокинувшись так рано? Зазвичай ти не випливаєш раніше полудня.

Вона навіть не потрудилася затулитися, коли О’Ніл сів на краю ліжка. Між ними була невимушеність, що свідчило про відсутність будь-якої сексуальної загрози, яка паралізувала би більшість людей. О’Ніл повсякчас фліртував з нею, особливо на публіці, міг виявляти власницькі нахили, коли на сцені з’являлися інші чоловіки; та вже двічі, коли Пенні неправильно сприйняла сигнали й запропонувала більше, аніж послуги секретаря, О’Ніл ставав дуже ніжним і теплим і бурмотів, що надто стомився. Вона гадала, це не через неї, він так поводився з усіма жінками, бо глибоко всередині він відчував сексуальну невпевненість, яку він ховав під лестощами й непрямими натяками. Якось він був одружений, давним-давно,— це був біль, який досі переслідував його крізь туман років, інша частина його особистого життя, яку він прагнув приховати. Пенні працювала на О’Ніла вже майже три роки й була віддана йому, прагнула полегшити його невпевненість, але здавалося, він ніколи не знімав оборони. Для тих, хто його не знав, він здавався екстравертом, смішним, сповненим шарму, ідей та енергії, та Пенні бачила, як він ставав щораз більш боязким. Його обережність, ба навіть параноя щодо стосунків стала куди гіршою в останні місяці, коли тиск політичного життя дедалі більше захоплював його, незважаючи на те, що для нього було все складніше справлятися з ним. Нині О’Ніл вже рідко заходив до офісу раніше полудня; він почав робити багато приватних телефонних дзвінків, хвилюватися, раптово зникати. Пенні жодною мірою не була наївною, та вона його кохала, і ця прихильність осліпила її. Вона знала, що він залежний від неї, і якщо вона не потрібна йому в ліжку, він конче потребував її в кожному другому випадку за день. Зв’язок між ними був міцний, і навіть якщо поки що це не те, чого вона хотіла, вона була згодна чекати.

— Ти встав так рано й прийшов залицятися до мене, так? — піддражнила вона, витягуючись у ліжку.

— Прикрийся, мала розпуснице. Це несправедливо. Вони несправедливі! — вигукнув він, вказуючи на її тіло.

Грайливо, провокаційно вона відкинула постіль. Вона була повністю, разюче оголена.

— О Пен, люба, якби ж я міг закарбувати цей момент навіки, олією, у себе на стіні!

— Але не у своєму ліжку.

— Пен, будь ласка! Ти ж знаєш, я не в найкращій формі в таку ранню пору.

Неохоче вона потягнулася по нічну сорочку.

— Так, ще досить рано для тебе, Родже. Ти ж спав усю ніч, правда ж?

— Ну, була одна неймовірно гарна бразильська гімнастка, яка вчила мене цілій серії нових вправ. У нас не було гімнастичних кілець, тож ми використовували канделябр. Так добре?

— Заткайся, Родже,— різко проказала вона, її настрій сірішав, як ранкове небо.— Що відбувається?

— Така молода, а вже така цинічна?

— Це ще ніколи мене не підводило.

— Що саме? Молодість чи цинізм?

— І те, і те. Особливо там, де замішаний ти. Тож назви мені справжню причину, чому ти тут.

— Гаразд, гаразд. Мені треба було здійснити доставку. По сусідству. Тож... Я подумав зайти й побажати доброго ранку.

Це була майже правда, найближче до правди, ніж він дозволяв собі цими днями, але не вся правда. Він не згадав, що Меті Сторін мало не впіймала його, коли він клав документ поміж газет, і йому потрібне було місце, щоб залягти на деякий час. О, він драпанув тим коридором, ніби прориваючись крізь усю англійську оборону до лінії воріт. Яка розвага! Тож через це голова партії матиме халепу. Блискуче. За ці останні кілька тижнів буркотливий старий педик був особливо різкий з ним, як зауважив Уркгарт. Параноя, що повністю захопила розум О’Ніла, не дозволяла осягнути той факт, що Вільямс був різким майже з усіма.

— Припустімо, я тобі вірю,— сказала Пенні.— Але, благаю тебе, Родже, наступного разу як прийдеш побажати доброго ранку, спробуй спершу постукати. І роби це після восьмої тридцять.

— Не змушуй мене страждати. Ти ж знаєш, я не можу жити без тебе.

— Досить пристрасті, Родже. Чого тобі треба? Ти ж точно щось хочеш, правда ж, навіть якщо й не мого тіла?

Його погляд забігав, ніби відкрилася якась ганебна таємниця.

— Взагалі-то я дійсно прийшов попросити тебе про дещо. Правда, це дуже делікатна справа...

Він зібрав докупи усі свої чари продавця й розпочав історію, яку Уркгарт втовкмачив йому вчора ввечері.

— Пен, гадаю, ти пам’ятаєш Патрика Вултона, міністра закордонних справ. Ти набирала кілька його промов під час виборів, і він добре тебе пам’ятає. Він... ем-м... питав про тебе, коли ми бачилися вчора ввечері. Гадаю, він захопився тобою. Зрештою, він питав, чи тобі не було б цікаво пообідати з ним, але він не хоче засмучувати чи ображати тебе, питаючи напряму, тож я типу запропонував, ну знаєш, переговорити тихенько з тобою, оскільки тобі було б легше сказати «ні» мені, а не йому особисто. Ти ж розумієш, правда, Пен?

— О Родже,— в її голосі забриніли сльози.

— В чім річ, Пен?

— Сутенерствуєш для нього? — Її тон був гірким, це було звинувачення.

— Ні, авжеж ні, Пен, це ж усього-на-всього обід.

— Таке