Українська література » » Картковий будинок - Майкл Доббс

Картковий будинок - Майкл Доббс

---
Читаємо онлайн Картковий будинок - Майкл Доббс
розсипалися на зім’ятій ковдрі, вилетів аркуш паперу й упав на підлогу. Меті, піднявши його, протерла очі, потім протерла ще раз. Ранкові тумани розсіювалися повільно. Коли ж зрештою розсіялися, вона прочитала слова, виведені вгорі папірця: «ОПИТУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ №40, 6 ЖОВТНЯ». І ще помітнішим було написане великими жирними літерами слово «ТАЄМНО».

Вона сіла на ліжко, протерла очі ще раз, щоб переконатися. Напевне ж це не могли почати розповсюджувати разом з «Мірор», подумала вона. Їй було відомо, що партія проводить щотижневі опитування громадської думки, але призначені вони для вельми обмеженого кола: міністрів Кабінету і жменьки партійних посадовців. У рідкісних випадках їй показували копії, та лише коли вони містили гарні новини, які партія хотіла трохи поширити; в інших випадках їх тримали у найсуворішій таємниці. Два питання відразу ж вистрибнули у Меті в голові, яка швидко повертала собі ясність. Які гарні новини вірогідно знайти в опитуванні? І чому його доставили загорнутим, ніби порцію тріски з картоплею?

Поки вона читала, її рука почала недовірливо тремтіти. Партія виграла вибори кілька тижнів тому з сорока трьома відсотками голосів. А зараз рейтинг її популярності спустився до тридцять одного відсотка, на всі чотирнадцять відсотків позаду опозиції. Лавина й землетрус. Та гірше ще чекало попереду. Цифри популярності прем’єр-міністра були приголомшливі. Він на милі відставав від лідера опозиції. Десь такий самий популярний, як глист. Колінґриджа не любили більше, ніж будь-якого іншого прем’єр-міністра з часів Ентоні їдена з його божевіллям.

Меті обв’язалася рушником і присіла на ліжку. Їй більше непотрібно було питати, навіщо їй надіслали цю інформацію. Це був динаміт, і лишалося просто підпалити запал. Шкода, якої він завдасть, якщо вибухне посеред конференції партії, буде катастрофічною. Це зумисний саботаж і блискуча стаття — стаття, написана Меті, за умови, що вона отримала цю інформацію перша.

Вона схопила телефон і набрала номер.

— Так? — позіхнув заспаний жіночий голос.

— Здрастуйте, місіс Престон. Це Меті Сторін. Вибачте, дуже прикро, що я вас збудила. А можна Ґрева, будь ласка?

Почулося приглушене буркотіння, перш ніж редактор узяв слухавку.

— Хто там уже помер? — відрізав він.

— Що?

— Хто там в дідька загинув? Чого б ще ти мені дзвонила в такий дурний час?

— Ніхто не помер. Тобто... Вибач. Забула, котра зараз година.

— Гівно.

— Та неважливо, котра година,— огризнулася вона.— В мене тут блискуча інформація.

— Що там?

— Я знайшла її з ранковими газетами.

— Що ж, уже легше. Ми лише на день позаду решти.

— Та ні ж бо, Ґреве, послухай, добре? Я зараз тримаю дані з останнього опитування від партії. Вони сенсаційні!

— Звідки вони в тебе?

— Хтось лишив біля дверей.

— Ще й, мабуть, в обгортці, так? — редактор особливо й не намагався приховати свій сарказм, тим паче о такій ранній порі.

— Але вони й справді неймовірні, Ґреве.

— Не маю, бляха, й сумніву в цьому. То хто залишив цей подарунок біля дверей, Санта-Клаус?

— Е-е, не знаю.

Вперше за весь цей час нотка сумніву закралася в її голос. Рушник сповз, вона сиділа оголена. Почувалася, ніби її бос витріщається на неї. Зараз вона дуже хутко прокидалася.

— Що ж, не думаю, що їх лишив там Генрі Колінґридж. Тож хто, як на тебе, захотів злити їх тобі?

Мовчання Меті підтвердило її замішання.

— Гадаю, ти вчора була в місті з кимось із колег, так же ж?

— Ґреве, який у дідька стосунок це має тут?

— Тебе підставили, дівчинко. Мабуть, сидять зараз у барі за опохмілом і всцикаються від сміху. Більше нічого не можу додати.

— Але звідки ти знаєш?

— Я не знаю, бляха. Але справа в тому, Диво-Жінко, що й ти також!

Меті знов зніяковіло замовкла, намагаючись підняти впалий рушник перед тим, як зробити останню безнадійну спробу переконати редактора.

— Ти що, навіть не хочеш знати, що тут написано?

— Ні. Не тоді, коли ти не знаєш, звідки цифри. І затям, що більш сенсаційними вони видаються, тим вірогідніше, що тебе підставляють. Сраний розіграш!

Їй у вухо вибухнув гуркіт, з яким на тому кінці пожбурили слухавку. Було би боляче, навіть якби вона й не була з похмілля. Заголовки на першій шпальті, що вона їх вимальовувала в уяві, розчинилися в сірих ранкових туманах. Її похмілля стало в мільйон разів гіршим. Їй потрібна була чашка чорної кави. Дуже. Меті виставила себе дурепою. Вже не вперше. Та зазвичай вона не робила цього гола-голісінька.

Розділ шістнадцятий

Навіщо малювати лінію на піску? Вітер дме, і поки довідаєшся про це, вже опинишся там, де й починав.

Меті, впівголоса облаявши редактора, спустилася широкими сходами готелю й попрямувала до їдальні. Було ще рано, поки що присутня лише купка ентузіастів. Меті сіла за стіл сама, молячись, щоб її не потурбували. Їй потрібен був час, щоб відійти. Вона сховалася в алькові за примірником «Експресу» й сподівалася, що люди вирішать, ніби вона працює, а не бореться з похміллям.

Перша чашка кави відскочила від неї, ніби жабка, кинута на воду, але друга допомогла — дещо. Поволі депресія почала послабляти хватку, і Меті почала виявляти інтерес до решти світу. Її погляд прокладав собі шлях маленькою вікторіанською кімнатою. В дальньому кутку вона помітила іншого політичного кореспондента за квапливою розмовою з міністром. Ще десь — старшу партійну фігуру з дружиною, телевізійного диктора, редактора однієї з недільних газет, ще двох людей, яких, як їй здалося, вона впізнала, та не могла згадати звідки. Парубка за сусіднім столиком вона однозначно не знала. Він сидів достоту як і Меті, майже затулившись від решти кімнати. Мав стос паперів і папок на стільці обіч себе й ауру академічної неохайності. Опитувач партії, вирішила вона — не тому, що її розум вже запрацював, а тому, що на столі, затиснута поміж чаєм і тостом, лежала папка з рельєфним логотипом партії й іменем. К. Дж. Спенс.

Під стійким бомбардуванням кофеїну її професійні інстинкти знову почали проявляти себе, й Меті запустила руку в свою незмінну сумку по копію списку внутрішніх номерів партії, який вона колись вициганила чи вкрала — вона не пам’ятала напевне.

— Спенс. Кевін. Внутрішній номер 371. Опитування громадської думки.

Вона ще раз перевірила ім’я на обкладинці папки, не поспішаючи.

Відгуки про книгу Картковий будинок - Майкл Доббс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: