Картковий будинок - Майкл Доббс
— Кевін Спенс, так? Зі штабу партії? Я — Меті Сторін з «Кронікла».
— О, я знаю, хто ви,— відповів він, схвильований, але разом з тим задоволений, що його впізнали.
— Можна приєднатися до вас на чашечку кави, Кевіне? — запитала вона і, не чекаючи відповіді, пересіла до його столу.
Кевіну Спенсу було тридцять два, та вигляд він мав старший і був неодруженим вічним гвинтиком партійної машини з зарплатою в 10 200 фунтів (без пільг). Він був сором’язливий, в окулярах, незграбний, коротко стрижений уздовж і впоперек, не знав, чи правильно буде встати перед жінкою за сніданком. Меті потисла йому руку й посміхнулася, а згодом він вже розповідав з ентузіазмом і в деталях про регулярні звіти, які він подавав прем’єр-міністру й військовому комітету партії під час виборів.
— Вони всю кампанію заявляли, що майже не зважали на опитування громадськості,— підбурила вона,— що єдиним опитуванням, яке мало значення...
— ...було опитування в день виборів,— перебив він, вдоволений, що вони на одній хвилі.— Так, це така собі казочка. Моя робота залежить від того, наскільки серйозно люди сприймають такі речі, хоча, між нами, міс Сторін...
— Меті.
— Дехто сприймає опитування занадто серйозно.
— Як таке може бути, Кевіне?
— Завжди є місце для помилки. І фальшиве опитування — дуже невчасне! Такі прикрі речі досі раз у раз трапляються.
— Як одна, яку я щойно бачила,— болісно зауважила Меті, досі обережна після ранкового непорозуміння.
— Що ви маєте на увазі? — поцікавився Спенс, раптово насторожившись і відставляючи чай на блюдце.
Дивлячись на нього, Меті помітила, що дружній службовець став офіційним, його руки зімкнулися на скатертині. Рум’янець поширювався від комірця й аж до самих очей, а очі втратили своє завзяття. Спенс не був тренованим політиком і не мав уміння приховувати свої почуття. Його зніяковіння ширилося, але чому ж він так схвилювався? Раптом Меті ментально підстьобнула себе. Атож, ті кляті цифри не можуть бути правильні? Та чому б не підняти їх на вершину флагштоку й не подивитися, чи хтось не відсалютує? Зранку вона вже встигла зробити кілька сальто і в процесі виставити себе дурепою; ще один стрибок заледве ще більше зашкодить її професійній гордості.
— Я розумію, Кевіне, що останні цифри доволі невтішні. Особливо ті, що стосуються прем’єр-міністра.
— Я не знаю, про що ви говорите.
Його руки були досі зчеплені — в молитві чи щоб не тремтіли? Потім, щоб відволіктися, він спробував схопити свою чашку, але зміг лише все розхлюпати. У відчаї він спробував витерти калюжу серветкою.
Тим часом Меті ще раз потягнулася у свою сумку й дістала таємничий папірець, який згодом розгладила на скатертині. Роблячи це, вона вперше помітила ініціали К. Дж. С., надруковані знизу. Рештки похмілля випарувались.
— А це часом не ваші останні дані, Кевіне?
Спенс спробував відсунути від себе папірець, так ніби той був заражений страшною інфекцією.
— Звідки, на бога, він у вас? — він розпачливо роззирнувся, щоб подивитися, чи ніхто раптом не помітив їхньої балачки.
Меті підняла нотатку й заходилася читати вголос:
— Опитування громадської думки сорок...
— Будь ласка, міс Сторін!
Він не звик прикидатися, у нього все легко читалося з обличчя, і йому це було відомо. Він не бачив способу втекти від цієї дилеми й вирішив, що єдиний спосіб вижити — віддатися на милість своєї компаньйонки по сніданку. Притишеним голосом він промовив:
— Мені не можна з вами розмовляти. Це сувора таємниця.
— Але ж Кевіне, це всього-на-всього папірець.
Його погляд ще раз стрілою промчав по кімнаті.
— Ви не знаєте, що це. Якщо ці цифри оприлюднять, а мене матимуть за єдиного, хто міг передати їх вам, мене знищать. Опустять. Вздрючать по повній. Всі шукають цапа-відбувайла. Навколо розливається стільки чуток! Прем’єр не довіряє голові, голова не довіряє нам, і ніхто не зглянеться на такого типа, як я. Я люблю свою роботу, міс Сторін. І не можу дозволити, щоб мене звинуватили у злитті вам конфіденційних даних.
— А я й не здогадувалася, що моральний дух настільки занепав.
Спенс мав украй жалюгідний вигляд.
— Ви не уявляєте. Гіршого я ще не бачив. Чесно кажучи, ми здебільшого тільки те й робимо, що пригинаємо голови, щоб, коли це все потрапить у вентилятор, нам дісталося якнайменше,— він вперше глянув їй у вічі.— Будь ласка, Меті, не втягуйте мене у це.
Іноді вона ненавиділа і свою роботу, і саму себе. Зараз був один з таких моментів. Вона мала тиснути на Спенса до останнього.
— Кевіне, ви не зливали цього звіту. Ви це знаєте, я це знаю, і я підтверджу це будь-кому, хто захоче знати. Але, щоб я могла вам допомогти, мені самій знадобиться маленька допомога. Це найсвіжіший ваш звіт по опитуваннях, правда ж?
Вона знову штовхнула папірець через стіл. Спенс кинув ще один мученицький погляд на нього й кивнув.
— Їх готуєте ви і поширюєте тільки строго обмеженому колу людей.
Ще один кивок.
— Все, що мені треба знати від вас, Кевіне, це те, хто їх отримує. Це ж не може бути державною таємницею, еге ж?
Чоловік уже не мав ніяких сил на боротьбу. Він надовго затримав подих, перш ніж відповісти.
— Пронумеровані копії надсилаються у конвертах з двома печатками виключно міністрам Кабінету й п’ятьом працівникам старшого персоналу штабу: заступнику голови й чотирьом старшим директорам.
Він спробував зволожити рот ще одним ковтком чаю, та побачив, що майже все розлив уже.
— Яким же чином ви ним заволоділи? — жалюгідно запитав він.
— Скажімо так: хтось був трошки необачним, ясно?
— Бодай не з мого офісу? Скажіть, що не з мого офісу!
— Ні, Кевіне. Займемося арифметикою. Ви щойно дали мені імена більш ніж двох дюжин людей, які бачать ці цифри. Додайте їхніх секретарів чи помічників, і можлива кількість джерел, яка виходить з цієї суми,— добряче за п’ятдесят,— вона обдарувала його однією зі своїх найзаспокійливіших, найтепліших посмішок.— Не переймайтеся, я не залучатиму вас.
На його обличчі розлилося полегшення.
— Але давайте підтримувати