Картковий будинок - Майкл Доббс

— Це ваша робота, Френсисе, та ще й до дідька ж складна вона. Допомогти нам вирішити, коли настане час. Зарано — і ми скидатимемося на найманих убивць. Запізно — і партія розвалиться. Вам доведеться тримати вухо, хай йому, близько до землі. Я припускаю, ви збираєте відомості ще звідкись?

Уркгарт обережно кивнув у мовчазній згоді. «Він номінував мене на Кассія[33],— подумав він,— вклав кинджал мені в руку». Уркгарт радо відкрив, що він не мав нічого проти цього відчуття, аніскільки.

— Патрику, для мене честь, що ви були таким відвертим зі мною. Я глибоко вдячний за довіру, яку ви мені виявили. Наступні кілька місяців будуть складними для всіх нас, і я потребуватиму ваших безперервних порад. Ви завжди знайдете в мені надійного друга.

— Я знаю, Френсисе.

Уркгарт підвівся.

— І, звісно ж, жодне слово не вийде за межі цієї кімнати.

— Вся моя команда спеціальної служби постійно твердить мені, що у стін є вуха. Я радий, що це саме ви, чиє бунгало розташоване по сусідству! — вигукнув Вултон, грайливо і дещо зверхньо поплескавши Уркгарта між лопатками, коли гість пішов узяти свій червоний кейс.

— Сьогодні ввечері я проводжу прийом, Патрику. Прийдуть усі, найкорисніше зібрання. Ви ж не забудете, правда?

— Атож, ні. Завжди любив ваші вечірки. З мого боку було б грубо відмовитися від вашого шампанського!

— Тоді побачимося за кілька годин,— відказав Уркгарт, підіймаючи червоний кейс.

Коли Вултон зачинив двері за своїм гостем, він налив собі ще одну склянку. Він пропустить пообідні дебати в конференц-залі. Натомість він краще прийме ванну і трохи поспить, щоб підготуватися до напруженого вечірнього графіку. Обмірковуючи розмову, яку він щойно мав, він подумав, чи то не віскі притупило його чуття. Він намагався згадати, як Уркгарт виголосив свою власну опозицію до Колінґриджа, але не зміг. «Хитрий педик. Дайте мені проводити всі розмови». Все-таки це саме те, що очікувалося від головного організатора, й Френсису Уркгарту можна довіряти, чи не так? Сидячи і гадаючи, чи не був він дещо надто відвертим, Вултон так і не зауважив, що Уркгарт пішов з не тим червоним кейсом.

Меті була в піднесеному настрої ще з обіду, відколи відіслала копію своєї статті. Шокуюче опитування громадської думки. Ексклюзив на першій шпальті, коли довкруж самі лише конкуренти. Вона отримала гандикап на цій конференції, це вже напевно. Вона провела більшість пообідньої пори, вдумливо міркуючи про нові двері, що починали повільно прочинятись для неї. Вона щойно відсвяткувала свою першу річницю в «Кроніклі», і її здібності отримували визнання. Ще один такий рік — і, можливо, вона буде готова зробити наступний крок, може, в якості заступника редактора чи навіть і оглядача з простором для написання серйозного політичного аналізу, а не щоденної халтури. А з такими друзями, як Френсис Уркгарт, їй ніколи не забракне інсайдерських історій.

Звісно, за це треба платити. Мама була досі під враженням, ніби дочка знайшла собі когось у Лондоні — партнера, щоб розділити з ним життя, але це було важке й почасти самотнє життя, відтоді як вона повернулася до своєї квартири пізно вночі, а зранку копирсалася в кошику для брудної білизни. Вона мала потреби, не саме лише професійне марнославство, й ігнорувати їх ставало щораз важче.

Як і не могла вона проігнорувати негайне повідомлення передзвонити до офісу, яке вона отримала незадовго до п’ятої години. Вона саме закінчила розмову за чаєм на терасі з міністром внутрішніх справ — він жадав, щоб «Кронікл» завтра роздув його промову, та й узагалі за будь-якої нагоди волів за краще побазікати годинку з молодою блондинкою, аніж висиджувати ще один нескінченний день, вислуховуючи промови колег,— коли адміністратор готелю вклав повідомлення їй у руку. В фойє готелю було людно, але один з таксофонів був вільний, тож Меті вирішила примиритися з гамором. Коли вона додзвонилася, Престонова секретарка пояснила, що він зайнятий розмовою по телефону, й з’єднала з заступником редактора, Джоном Краєвскі, добрим велетнем, з яким вона проводила трохи часу протягом довгих літніх місяців, заохочена спільною любов’ю до гарного вина і тим фактом, що його батько, як і її дід, був воєнним біженцем з Європи. Ніякого сексу, поки що ні, хоча він вже й дав зрозуміти, що хоче обмінятися дечим більшим, аніж офісними плітками. Але зараз його тон був неочікувано незграбним.

— Привіт, Меті. Послухай, е... А, до сраки. Не покриватиму це трьома ярдами гівна собачого. Ми не... він не... не пускає твою статтю. Мені справді шкода.

Вона повторила його слова, щоб переконатися, що зрозуміла все правильно, і в телефоні запала оглушлива тиша. Але як не крути, а нічого не змінювалося.

— Що в біса значить — ви не пускаєте її?

— Лише те, що я й сказав, Меті. Її не буде,— Краєвскі явно мав великі труднощі з цією розмовою.— Послухай, мені прикро, що я не можу розповісти тобі всіх деталей, бо Ґрев особисто опікується цим,— я навіть не торкався статті, будь ласка, повір мені,— але це, вочевидь, настільки гаряча стаття, що наш шановний редактор не може випустити її, поки достеменно не впевниться. Він каже, що ми завжди підтримували цей уряд, і він не збирається пошпурити редакційну політику у вікно, засновуючись на анонімному папірці. Нам треба бути абсолютно певними, а вже потім рухатись, а ми не можемо бути такими, якщо не знаємо, звідки ця інформація.

— Заради бога, неважливо, звідки той сраний папірець. Хай хто мені його прислав, він не робив би цього, якби вважав, що його особу розголосять по всьому нашому ньюзрумі. Все, що має значення, це те, що дані справжні, і я в цьому пересвідчилася.

Він зітхнув.

— Повір мені, я знаю, як ти почуваєшся через це, Меті. Якби ж я міг опинитися за мільйон миль від цього! Все, що я можу тобі сказати,— це те, що Ґрев непохитний. Її не пропустять.

Меті захотілося кричати довго, гучно й дуже грубо. Раптом вона пошкодувала, що робить дзвінок з людного фойє.

— Дай мені побалакати з Ґревом.

— Пробач. Гадаю, він зайнятий на телефоні.

— Я зачекаю!

— Насправді,— сказав заступник редактора голосом, переповненим зніяковіння,— я знаю, що він буде зайнятий ще довго, й наполіг, щоб це я роз’яснив тобі все. Я знаю, він хоче поговорити