Нездоланний - Лі Чайлд

Хоча ця місцина і не нагадувала поселення із Сусідським Спостереженням, вони все одно вирішили не затримуватися тут надовго. Вони вийшли через передпокій та зачинили за собою двері. Тоді вони пішли до проїзду та сіли у авто.

Ричер сказав:

– Нам потрібно знову поговорити із Вествудом.

– Ківер ще йому не телефонував, – відповіла Ченґ. – Йому нічого нам сказати.

– Може, йому телефонував хтось інший. Він міг би розповісти нам про цей дзвінок.

– Хто б це міг бути?

– Ми цього ще не знаємо.

Ченґ нічого на це не відповіла. Вона лише витягла свій телефон та набрала на ньому чийсь номер, натиснула ще якусь кнопку, а тоді поклала його на підлокітник між передніми сидіннями.

– Він на гучномовці, – сказала вона.

Ричер почув мелодію. Він почув, як слухавку зняли.

– Алло? – сказав Вествуд.

Ричер відповів:

– Сер, мене звуть Джек Ричер, і на даний момент я працюю зі своєю колегою Мішель Ченґ, із якою ви недавно розмовляли.

– Я пам’ятаю. Ми зійшлися на тому, що її колега мені не телефонував. Ківер його ім’я, так? Я думав, що ми це з’ясували.

– Так, ми вам віримо. Але зараз ми маємо чітку вказівку на те, що він саме збирався вам зателефонувати найближчим часом. Можливо, ви були наступним у його списку дзвінків, а може, й останнім.

Вествуд зробив невелику паузу на якусь мить, а тоді запитав:

– Де цей хлопець зараз?

Ричер відповів:

– Він зник.

– Як? Де він зараз?

Ричер нічого не відповів. Вествуд сказав:

– Думаю, це безглузді запитання з мого боку.

– Питання «як» може бути вирішальним. Питання «де» точно можна назвати безглуздим. Якби ми знали, де він зараз, то не казали б, що він зник.

– Вам, без сумніву, слід для початку перевірити ті дзвінки, які він уже зробив, а не ті, які він лише збирався зробити. Найближчим часом.

– Наші дані обмежені.

– Чим?

– Ми мусимо відтворити події у зворотному порядку, містере Вествуде. Ми припускаємо, що він збирався покластися на вашу думку як на пораду експерта. Нам потрібно дізнатися, як саме ви могли йому допомогти.

– Я журналіст. Я не є експертом у чомусь.

– Але ви добре поінформовані.

– Будь-хто, хто читає мої статті, є таким самим поінформованим, як і я.

– Я думаю, що багато читачів уявляють собі вирізані кадри, які залишаються на підлозі в монтажній. Вони гадають, що ви знаєте значно більше, ніж друкуєте. Дещо вам не вдається надрукувати з певних юридичних причин. І таке інше. І вони припускають, що вам усе одно подобається цей матеріал. Вони поважають ваш високий статус.

– Можливо, – відповів Вествуд. – Але ми говоримо про розмову, яка так ніколи і не відбулася.

– Ні, ми зараз думаємо про клієнта Ківера. На даному етапі ми уявляємо його як запальну людину із деяким запасом часу у своєму розпорядженні. Маємо докази, що він неодноразово телефонував Ківерові. У нас виникло враження, що він саме з таких типів. І, очевидно, його дуже непокоїть одне питання. Я можу закластися, що він обдзвонив геть усіх, починаючи з Білого дому. І думаю, він таки це зробив. Сотні людей. Включно з вами. Чому б ні? Ви науковий редактор відомої газети. Можливо, ви написали щось таке, що було якось пов’язано з його проблемою. Я думаю, що він розшукав ваш номер в Інтернеті не з метою передати його Ківерові, принаймні спочатку, а для того, щоб поспілкуватися з вами напряму. Я думаю, що його турбували якісь пришелепуваті нісенітниці, пов’язані з наукою, і він вирішив, що ви зможете його зрозуміти. Тож я думаю, що він вам подзвонив. Гадаю, ви мали з ним розмову.

За тисячі миль звідси запанувала коротка пауза, а тоді Вествуд знову заговорив, трохи здавленим голосом, наче він намагався вгамувати сміх. Він сказав:

– Я працюю на «Лос-Анджелес Таймс». У Лос-Анджелесі. Що в Каліфорнії. І мій номер легко знайти в Інтернеті. Що, в принципі, дуже добре. Проте я постійно отримую дивні дзвінки. Вдень і вночі. Я вислухав усі можливі пришелепуваті нісенітниці. Люди телефонують, щоб розповісти про прибульців, літаючі тарілки, народження, самогубства, радіацію та контроль над розумом, і це все лише за останній місяць.

– Ці дзвінки йдуть до бази даних?

– Вони і є базою даних, здебільшого. Запитайте будь-якого репортера.

– Ви можете пошукати за предметом розмови?

– Ми занадто ліниві для таких деталей. Ці люди говорять багато і плутано. Зазвичай ми ділимо розмови за категоріями. Одна фантазія, інша фантазія. Рано чи пізно я блокую їхні дзвінки. Коли вони починають зловживати гостинністю. Я ж мушу