Нездоланний - Лі Чайлд

Готовий до дії. Прицілься і стріляй. Він ступив із передпокою до кухні. Вона була порожньою. Усе стояло на своїх місцях. Жодних слідів насильства. Він пройшов до коридору. Вхідні двері розташувалися просто по центру. Сонце почало опускатися нижче. Будинок наповнився золотавим світлом. І спокійним повітрям, і тишею.

Він відчув, як позаду нього Ченґ перемістилася ліворуч, тому зробив рух праворуч, до коридору із чотирма дверима, де була спальня господаря, невелика ванна кімната, а ще гостьова спальня з ліжками і одна гостьова кімната з кабінетом. Усюди було порожньо, усе стояло на своїх місцях, і не видно було жодних слідів насилля.

Він зустрівся із Ченґ у коридорі, біля вхідних дверей. Вона похитала головою й сказала:

– Виглядає, наче він просто пішов по піцу. Він навіть не замкнув дверей.

На стіні висіла панель сигналізації. Її тут встановили недавно. На ній світився час та зелений сигнал. Хтось її уже від’єднав.

Ричер сказав:

– Давайте заберемо те, по що ми прийшли сюди.

Він повернувся до найменшої спальні, яка була омебльована предметами з одного набору: зверху висіли полички, а знизу стояли шафки, комоди та стіл – усі зроблені зі світлого шпону клена, а ще там були комп’ютер, телефон, факс і принтер.

Ричер припустив, що це інвестиція в подальшу кар’єру. «У нас є офіси повсюди». Цей скандинавський стиль виглядав заспокійливо. Кімната була охайною, жодних слідів безладу.

Але паперів не було.

Жодних записників, зошитів для нотаток, блокнотів із відривними сторінками чи аркушів паперу.

Ричер стояв нерухомо. Він сказав:

– Цей хлопець був копом і федеральним агентом. Він проводив години за телефонними розмовами. Слухаючи гудки, чекаючи на відповідь та розмовляючи з кимось. Хтось узагалі це робить без ручки та записника під рукою? Щоб писати, малювати якісь закарлюки та просто коротати час? Це ж незмінна звичка, поза сумнівами.

– Що ви хочете цим сказати?

– Я хочу сказати, що все це дурня. – Ричер нахилився до шафок під полицями.

Він висував одну шухлядку за іншою. В одній із них лежали запасні картриджі з тюнером для принтера. У другій – запасні картриджі з фарбою для факсу. У третій були чисті блокноти з відривними сторінками. А поруч із ними лежали чисті записники з палітуркою на спіралях, досі запаковані по п’ять штук у поліетилен, а просто за ними були запасні блокноти для нотаток, тверді квадратні стосики хрусткого незайманого паперу зі сторонами по три з половиною дюйми.

– Мені шкода, – сказав Ричер.

– Чому?

– Це більше не видається мені історією з хорошим кінцем. Цей чоловік, безумовно, використовував багато паперу. Настільки багато, що купував його гуртовими партіями. Закладаюся, цей стіл був повністю укритий аркушами із записами. Ми могли б самі скласти всі деталі в єдине ціле. Проте хтось нас випередив. Із тією ж метою. Тож тепер тут нічого немає.

– Але хто?

– Боюсь, ми скоро дізнаємось, хто це був. Ківер у заручниках. Це тільки єдине можливе пояснення. Вони знайшли записку в кишені його куртки, можливо, вирвану із блокнота з відривними сторінками, а в кишені одних штанів вони знайшли гаманець, де було водійське посвідчення, з якого вони дізналися адресу, а саме там, припустили вони, і лежала решта записників, у яких, можливо, були й інші записи, а в кишені інших штанів вони знайшли ключі від будинку, що дало їм можливість просто увійти досередини, може, аж до цих панелей із сигналізацією, перед якими треба провести чимось, щоб вони вимкнулися. Можливо, брелок дистанційного управління на ланцюжку для ключів. Ретранслятор. Що могло б зіграти йому на користь, скоріше за все. Це може означати, що їм не довелося вибивати з нього код.

Ченґ сказала:

– Це дуже грубо.

– Це єдине пояснення, яке спадає мені на думку.

– Але це не пояснює, хто це зробив.

– Материн Спочинок, – відповів Ричер. – Це останнє його місцеперебування, про яке нам відомо.

Вони обійшли весь Ківерів будинок, кімнату за кімнатою, на випадок, якщо вони щось пропустили. У передпокої не було нічого цікавого. Кухня виявилася звичайним місцем, яким не надто часто користувалися. Там були розпаровані прибори, залишки консервованої їжі, які попередньо купили в короткочасному пориві, проте так і не з’їли. Не було ніяких схованок, хіба що якісь предмети замурували в стіну та вміло покрили фарбою, яка повністю співпадала з кольором емульсійної стартової шпаклівки двадцятирічної давності, доповненою масними та брудними плямами.

Вітальня та закуток їдальні мали буденний вигляд. Пошуки далися легко. Господар дому, звісно, не в палатці ночував, проте було очевидно, що починав він тут жити з невеликою кількістю речей, і з часом мало що змінилося. Гостьова кімната, де стояли ліжка, виглядала так, наче облаштовували її для дітей. Наче для візитів дитини до батька після розлучення з матір’ю. Можливо, раз на два тижні. Залежить від того, як між собою домовились адвокати. Але Ричерові видалося, що цією кімнатою так ніколи і не користувалися.

У спальні господаря повітря мало якийсь кислий запах. Там стояло ліжко з єдиною тумбою. А ще там був