Мисливці за головами - Ю. Несбе

Ієреміас Ландер провів великим і вказівним пальцями уздовж ретельно поголеного підборіддя.

— Гм. Усе не зовсім так, як я розраховував.

Поразка начебто заспокоїла його. Я нахилився до нього. Розвів руки. Повернув долоні. Подивився йому в очі. Дослідження показали, що сімдесят вісім відсотків враження під час інтерв’ю залежить від мови тіла, і тільки вісім — від того, що ти говориш. Решта — це одяг, запах з рота та з-під пахв і те, що висить у тебе на стінці. Я володів мовою тіла бездоганно. І в цей момент я, користуючись ним, транслював відкритість та щиросердість. І врешті запросив його на вогник:

— Послухайте, Ландере. Завтра сюди приїде голова правління замовника і керівник його інформаційної служби для зустрічі з одним із кандидатів. Я б хотів, щоб з вами вони теж зустрілися. О дванадцятій — вас влаштує?

— Чудово, — відповів він, не намагаючись удавати, що йому треба спершу зазирнути у свій щоденник. Він подобався мені дедалі більше.

— Я б хотів, щоб ви вислухали, що у них там є, а потім ввічливо відмовилися, оскільки на даний момент вас це вже не цікавить, і пояснили б, що це не та пропозиція, на яку ви очікували, і побажали б їм успіхів.

Ієреміас Ландер схилив голову набік:

— А чи не виглядатиму я несерйозним?

— Ви виглядатимете амбітним. Людиною, що знає собі ціну. Людиною, чиї послуги ексклюзивні. І це початок історії, яку ми… — Я змахнув рукою.

— Репутація?

— Саме так. Ну що, домовились?

— На два роки.

— Гарантую.

— А як саме ви це гарантуєте?

Я записав: РАПТОМ ЩО, ЗНОВ ПЕРЕХОДИТЬ У НАСТУП.

— Бо я призначу вас на одну з тих посад, про які говорив.

— Але як? Не ви ж ухвалюєте рішення.

Я знову прикрив очі. Цей образ асоціювався у Діани, моєї дружини, з образом неквапливого лева, пересиченого володаря савани. Образ мені подобався.

— Моя рекомендація — це і є рішення замовника, Ландере.

— Тобто?

— Так само як ви не шукатимете більше роботи, не знаючи напевне, чи отримаєте її, я ніколи не даю рекомендацій, до яких замовник не дослухався б.

— Та невже? Ніколи?

— Принаймні, такого ніхто не пригадає. Я нікому нікого не рекомендую, якщо не впевнений на сто відсотків, що замовник скористається моєю рекомендацією, — в іншому випадку нехай краще замовлення дістанеться конкурентам. Навіть якщо у мене три блискучі кандидати і я впевнений на дев’яносто відсотків.

— Але чому?

Я посміхнувся.

— Відповідь починається на літеру «р». На якій і вибудувано всю мою кар’єру.

Ландер похитав головою і посміхнувся:

— Мені казали, що ви феноменальний, Брауне. Тепер я розумію, що малося на увазі.

Я посміхнувся і встав.

— Тепер я пропоную вам повернутися додому і повідомити своїй прекрасній дружині, що ви відмовилися від цієї роботи, оскільки вирішили цілити вище. Закладаюся, на вас очікує приємний вечір.

— Чому ви робите це для мене, Брауне?

— Тому що комісійні, які ваш роботодавець заплатить нам, складають третину вашої номінальної зарплатні за перший рік. Чи відомо вам, що Рембрандт мав звичку ходити на аукціони, щоб підіймати ціни на свої картини? Навіщо мені продавати вас за два мільйони, якщо, трохи попрацювавши над репутацією, ми зможемо продати вас за п’ять? Єдине, чого ми вимагаємо, — щоб ви довірили це нам. Ну як, домовились? — Я простягнув йому руку.

Він жадібно схопив її:

— У мене відчуття, що це була корисна розмова, Брауне.

— Приєднуюся до вашої думки, — сказав я, відзначивши для себе, що слід буде дати йому кілька рекомендацій стосовно техніки рукостискання, перш ніж він зустрінеться із замовником.

Фердинанд прослизнув у мій кабінет, щойно Ієреміас Ландер пішов.

— Бее! — сказав він і скривився, помахавши долонею перед носом. — «Eau de camouflage».[1]

Я кивнув, відчиняючи вікно, щоб провітрити. Фердинанд мав на увазі, що кандидат використав забагато парфумів, щоб заглушити запах нервозного поту, який зазвичай заповнює наші кімнати для допитів.

— Принаймні це був «Клайв Крістіан», — сказав я. — Дружина купила. Так само, до речі, як і костюм, туфлі, сорочку та краватку. І це була її ідея — підфарбувати скроні у сивину.

— А звідки ти знаєш? — Фердинанд опустився у крісло, у якому до нього сидів Ландер, але одразу ж підскочив, не приховуючи огиди, бо відчув вологе тепло, яке ще зберігалося в оббивці.

— Він просто пополотнів, варто було мені натиснути кнопку «дружина», — відповів я. — Я передбачив, що вона буде розчарована, коли він повідомить їй, що не отримає цієї роботи.

— Кнопка «дружина»! Звідки у тебе це, Роджере? — Фердинанд пересів в інше крісло і поклав ноги на стіл — досить пристойну імітацію кавового столика від Ногучі, — взяв апельсин і почав чистити його так, що ледь помітний фонтан бризок змочив його ретельно випрасувану сорочку. Як для гомосексуаліста, Фердинанд був надто неохайним. Як і надто гомосексуальним для мисливця за головами.

— Інбау, Рейд і Баклі, — сказав я.

— Ти і раніше так говорив, — сказав Фердинанд. — Ну і як воно після ближчого розгляду? Краще, ніж Кюте?

Я посміхнувся.

— Це дев’ятиступенева система ведення допитів, Фердинанде. Це як автомат у порівнянні з рогаткою, штука, яка не боїться бруду і не бере полонених, але дає швидкий та надійний результат.

— І який же результат, Роджере?

Я знав, чого він хоче, цей Фердинанд, і це було нормально. Він хотів дізнатися, в чому ж секрет, що ж робить мене найкращим, а його — відповідно — ні. І я дав йому те, чого він хотів. Тому що так треба, знаннями належить ділитися. І ще тому, що він і з цими знаннями ніколи не стане кращим за мене і буде ходити в сорочках, які пахнуть цитрусовими шкірками, і піддивлятися, раптом у когось є система, метод, підхід кращий, ніж у нього самого.

— Підкорення, — відповів я. — Визнання. Чесність. Систему побудовано на найпростіших принципах.

— Наприклад?

— Наприклад, ти починаєш розпитувати підозрюваного про його родину.

— Ха, — сказав Фердинанд. — Я і сам так роблю. Від цього вони почуваються упевненіше — коли можуть поговорити про те, що добре знають, про щось близьке. І водночас, самі трохи відкриваються.

— Безумовно. Але це ще допомагає відчути їхні слабкі місця. Ахіллесову п’яту. Яку можна буде використовувати у ході подальшого допиту.

— Ух, ну й термінологія!

— А потім, уже в ході допиту, коли доведеться говорити на болісні теми — про те, що сталося, про вбивство, в якому людина підозрюється, коли вона відчує себе настільки самотньою і покинутою всіма, що їй захочеться кудись сховатися, — ти слідкуєш, щоб паперовий рушник лежав на столі на такій