Тепер моя - Ханна Еванс

Олівія

 - Де він? 

Кричу на охоронця і розвертаюся, щоб піти у кабінет.

 - Містер Адамс поїхав в офіс.

 - У офіс значить? А коли повернеться?

 - Він казав, що будете його шукати. Тому сказав передати, щоб ви підготувалися до вечора.

 - А що ввечері?

 - Приїде ваш наречений, домовлятися про заручини.

 - Що? Заручини?! 

Ну, це вже занадто...

Ближче до вечора, на подвір'я заїжджає три машини. Батькова і ще дві тих, що я бачила минулого разу. Місіс Сара сервирує стіл для важливих гостей. Я ж повинна гарно одягнутися, щоб сподобатися нареченому. Так і роблю, тільки у свою користь. В будинку вже чути голоси. 

 - Саро, покличте мою доньку!

 - Так, звичайно, містер Адамс.

Стук у двері. 

 - Олівія, на тебе чекають, батько кличе.

 -  Іду!

Коли виходжу, то місіс Сара хапається за серце.

 - Ой, лишенько. Доню, що ти з собою зробила?

Я дивлюся на її вираз обличчя і розумію, що вибрала правильний варіант. Задоволена спускаюся сходами. Чую голоси з вітальні і заходжу туди.

 - А ось і моя Олі... 

Батько замовкає, дивиться шоковано. А двоє чоловіків обертаються. 

Вони бачать коротку, чорну, відверту, латексну сукню. А також яскравий макіяж і гладко вкладенне гелем волосся.

Старшого чоловіка, я вже бачила. Він відкашлюється, а інший... Залипаю.

Чоловік років 30. У нього темне волосся, яке трохи довше на чолі, легка неголність і сірого кольору очі. 

Помічаю, як кутики його губ вигинаються в стриманій усмішці, а очі залишаються холодними і пронизливими.

 - Олівія! Ти що, собі дозволяєш?

Батько хапає мене за руку і веде у кімнату. Коли ми заходимо, він дає ляпаса. У мене на очі навертаються сльози. Він ніколи собі такого не дозволяв. Можливо, я повела себе погано, але ж він, не кращий.

Стою, а сльози зрадницьки падають з очей.

 - Пробач, але ти мене довела. Я хотів пояснити тобі, що то за люди. А ти, зробила по - своєму. А зараз, негайно приведи себе у порядок і спустися, як нормальна людина! Зрозуміла мене?!

Лише киваю. Коли він виходить, образа мене душить зсередини і я плачу, захлинаючись сльозами. Мені однаково, чи хтось почує. 

Далі йду у ванну і приймаю гарячий душ. Змиваю із себе макіяж і перший у житті, ляпас від батька. Одягаю халат і виходжу. Зупиняюся біля дзеркала і завмираю на місці.  

У моїй кімнаті, стоїть той самий незнайомець з сірими очима. Він опускається поруч на стілець. Відчуваю його пронизливий погляд на собі, тіло спалахує. Повільно повертаю голову й зустрічаюся з поглядом сірих очей. Погляд звіра, який загнав свою здобич у глухий кут.

 - Ви хто такий і як посміли зайти у мою кімнату?!

Стримано кажу, але голос трохи ламається. У нього на обличчі, з'являється єхидна усмішка.

  - Гарна була вистава.

А тоді різко підходить. І обережно, подушечками пальців, вводить по моїй щоці. Я відчуваю запах його парфуму, який вривається у мої ніздрі. Він нагадує шкіру і гіркий апельсин, якиїсь східний характер.

 - Завтра у нас заручини! Тому, навіть не думай, щось таке утнути!

 - У нас?!

Стою у повному шоці.

 - Втекти, тобі теж не вдасться.

 - Але...

 - Скоро ти будеш моєю.

Тоді вдихає запах мого волосся, та швидко виходить. А я стою, шокована і почервоніла, не в змозі зрушити з місця...

   Як вам головні герої?

 Чекаю на коментарі...